Під виглядом мобілізації — вторгнення, постріл і катування: у Харкові судитимуть шістьох військових

Історія починалася під цілком офіційним приводом — «заходи з оповіщення та призову».

А далі, якщо версія слідства буде доведена в суді, від звичайних мобілізаційних заходів не залишилося практично нічого.

За даними ДБР, група військовослужбовців увірвалася до приватного домоволодіння в Харкові. Чоловікам вони нібито представилися працівниками Служби безпеки України і почали вимагати зізнатися у причетності до збуту наркотиків та психотропних речовин.

Тобто перед нами дуже важлива деталь.

Працівники ТЦК не просто, за версією слідства, вийшли за межі процедури оповіщення. Їм закидають, що вони використали мобілізацію як привід для проникнення до приватного житла, а потім видавали себе за співробітників зовсім іншої спецслужби.

Коли один із чоловіків спробував чинити опір, у нього відкрили вогонь із бойового пістолета. Потерпілий отримав вогнепальне поранення. Пізніше слідство встановило, що зброя була трофейною.

І на пострілі все не закінчилося.

Обох чоловіків, стверджує ДБР, силоміць вивезли до приміщення ТЦК. Там їх тривалий час незаконно утримували, били, погрожували зброєю та вимагали потрібну фігурантам інформацію.

Одного з потерпілих також змушували підписувати документи, зокрема щодо скасування відстрочки від мобілізації. Зрештою одного чоловіка відпустили, а другому вдалося втекти самостійно.

І тут виникає очевидне запитання: а якщо чоловіки справді були військовозобов'язаними?

Навіть це не перетворює ТЦК на орган, який може проводити обшуки, вибивати зізнання щодо наркотиків, катувати людей або утримувати їх на власний розсуд.

Конституція України гарантує недоторканність житла і передбачає, що проникнення та обшук, за загальним правилом, можливі на підставі вмотивованого рішення суду. Водночас чинне Положення про ТЦК дає центрам повноваження, зокрема, перевіряти військово-облікові документи під час мобілізації. Повноваження видавати себе за СБУ та проводити «наркотичні обшуки» там, зрозуміло, немає.

Більше того, у лютому 2026 року Офіс Омбудсмана прямо заявляв: працівники ТЦК та СП не мають повноважень затримувати або силоміць утримувати людей.

Тому питання про військово-обліковий статус потерпілих у цій історії другорядне.

З відкритих джерел не встановлено точний статус обох чоловіків. Відомо лише, що щодо одного з них у матеріалах слідства згадуються документи про скасування відстрочки. Але навіть порушення правил військового обліку не дає права катувати людину.

Хто ж, за версією слідства, цим керував?

ДБР називає серед шести обвинувачених майора, який обіймав керівну посаду в одному з районних ТЦК Харкова. Саме його слідство вважає організатором. За даними Бюро, він залучив військовослужбовців підрозділу охорони ТЦК, а також військових інших підрозділів, які займалися рекрутингом кандидатів до військових частин.

І це змінює масштаб питання.

Якщо обвинувальний акт підтвердить описану ДБР картину, мова йде не про випадкову бійку одного військовослужбовця з цивільним. Слідство говорить про шістьох людей, попередньо узгоджені дії та організатора, який мав керівну посаду.

Чи означає це відповідальність усього керівництва ТЦК? Ні.

У відкритих матеріалах немає доказів, що вище командування знало про ці дії або давало на них наказ. Приписувати таку відповідальність без доказів було б неправильно.

Але інше запитання залишається: як група військовослужбовців, за версією слідства, могла використовувати мобілізаційні заходи та саме приміщення ТЦК для дій, які тепер кваліфіковані як тяжкі кримінальні правопорушення?

Саме на це варто чекати відповіді вже в суді.

Обвинувачення серйозні. ДБР перелічує шість правових кваліфікацій:

— незаконне носіння та зберігання вогнепальної зброї і боєприпасів — ч. 1 ст. 263 КК України;

— хуліганство із застосуванням вогнепальної зброї, вчинене групою осіб — ч. 4 ст. 296;

— незаконне проникнення до житла із застосуванням насильства, вчинене групою — ч. 1 ст. 28, ч. 2 ст. 162;

— викрадення людини за попередньою змовою групою осіб — ч. 2 ст. 146;

— закінчений замах на умисне вбивство — ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115;

— катування — ч. 2 ст. 127.

ДБР повідомляє про можливе покарання до 15 років позбавлення волі.

Але «до 15 років» — це не вирок і тим більше не автоматичний строк для кожного з шести. Суд має окремо оцінити роль кожного обвинуваченого, доведеність конкретних епізодів та сукупність інкримінованих правопорушень.

Наразі головний фігурант і ще один військовослужбовець залишаються під вартою. Двоє перебувають під нічним домашнім арештом, ще двом обрано заставу. Процесуальне керівництво здійснює Харківська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону.

А що з доказами?

У квітні ДБР опублікувало фото та відео у межах повідомлення про підозру. Відомство заявило про шістьох учасників, узгоджений план, вогнепальне поранення та подальше встановлення походження пістолета. Але повного обвинувального акта, протоколів допитів, експертиз та всієї доказової бази у відкритому доступі немає.

Так само у перевірених нами відкритих матеріалах немає змістовної публічної позиції захисту всіх шести обвинувачених.

Тому зараз коректно говорити саме про версію слідства, яка має пройти перевірку судом.

Чи можна після цієї справи заявити, що всі ТЦК працюють таким чином? Ні. Одна кримінальна справа не дає для цього підстав.

Але назвати проблему виключно «поодиноким випадком» теж дедалі складніше.

За офіційними даними Омбудсмана, у 2022 році його Офіс отримав 18 звернень щодо дій окремих представників ТЦК та СП, а за 2025 рік — уже 6 127. Моніторингові візити до ТЦК у різних містах фіксували незаконні обмеження свободи, фізичні побої та інші форми примусу. Водночас скарга — це не встановлений злочин, і ці 6 127 звернень не можна автоматично називати 6 127 доведеними порушеннями.

Тобто картина складніша.

Є системна проблема зі скаргами та зафіксованими порушеннями прав. Але кримінальну відповідальність конкретних людей потрібно доводити окремо.

У харківській справі держава принаймні пройшла важливий етап: 22 квітня ДБР оголосило про підозри, а 9 вересня повідомило про завершення розслідування та передачу обвинувального акта до суду.

Тепер головний тест — не гучний пресреліз.

Головний тест — суд.

Бо якщо люди, наділені державними повноваженнями, використовують їх як прикриття для насильства, держава повинна не лише знайти конкретних винних. Вона має зробити так, щоб форма, посада і слово «мобілізація» ніколи не ставали індульгенцією від закону.