Бронювання ріжуть, а «критичність» погоджуватимуть спецслужби: новий мобілізаційний диктат

Уряд вирішив, що економіка — це надто серйозна справа, аби довіряти її підприємцям. Тому бронювання військовозобов’язаних перетворюється на черговий інструмент адміністративного тиску. І немає значення, що без людей зупиняться електростанції, комунальні служби та IT-сектор, який досі тримає валютний фронт.

Отже, що ми маємо в проєкті.

По-перше, квоти. Для оборонно-промислового комплексу та енергетики — 85% замість колишніх 100%. Для комунальників — 60% замість 75%. Здавалося б, невелике зниження. Але в умовах, коли кожен другий працівник ТЕЦ або водоканалу — чоловік призовного віку, це означає, що кожен сьомий піде на фронт. Хто буде лагодити мережі, коли ворог б’є по інфраструктурі? Очевидно, цю відповідальність уряд перекладає на плечі самих підприємств — мовляв, шукайте, ким замінити.

По-друге, і це головний сюрприз: статус «критичності» підприємства погоджуватиме Координаційний центр при Кабміні. До його складу входять представники СБУ, ГУР, Служби зовнішньої розвідки та Національної поліції. Ви не помилилися: тепер, щоб забронювати слюсаря чи програміста, доведеться отримати візу від людей, чия основна робота — стежити, а не рахувати економічну доцільність.

Уявляєте собі цю процедуру? Підприємець подає документи, і якийсь майор із СБУ вирішує, чи достатньо «критичне» його підприємство. Формально — це координація. Фактично — радянський «особливий відділ» із сучасним логотипом. І жодного публічного обговорення: проєкт розіслали міністерствам, ті мають «звірити» до 20 жовтня. А бізнес дізнається про нові правила постфактум.

До речі, про терміни. Міністерства мають оновити критерії до 20 жовтня. Які саме критерії — ніхто не знає. Бізнес-асоціації, які зазвичай беруть участь у таких консультаціях, цього разу — мовчки. Або їх не покликали, або вони вже звикли, що з ними не радяться.

І ось головне питання: навіщо це все? Якщо мета — справедливий розподіл мобілізаційного навантаження, то чому не залучити економістів, галузевих експертів, громадськість? Чому рішення приймають люди, які жодного разу не складали бюджет підприємства й не розраховували, скільки людей потрібно, щоб не згасло світло?

Відповідь проста: влада не довіряє бізнесу. Вона вважає, що кожен директор намагається «відкосити» своїх працівників. І тому бронювання перетворюється не на механізм збереження економіки, а на фільтр лояльності. «Критичне» підприємство — це те, яке не викликає підозр у спецслужб.

Наслідки будуть очевидні. По-перше, бюрократичне пекло: погодження в Координаційному центрі затягнеться на місяці. По-друге, суб’єктивізм: рішення залежатиме від настрою конкретного полковника. По-третє, тіньові схеми: там, де є адміністративний бар’єр, з’являється корупція. Хтось платитиме, щоб отримати «критичність», хтось — щоб її не втратити.

І все це — на тлі війни, коли економіка потребує стабільних правил гри, а не чергових «сюрпризів» від Кабміну.

Тому резюме коротке: уряд готує не захист економіки, а інструмент контролю. Бізнес перетворюють на заручника мобілізаційної машини. А публічні консультації — це, виявляється, розкіш, яку Україна не може собі дозволити.

Залишається одне: чекати 20 жовтня і сподіватися, що хоч якийсь здоровий глузд пролізе крізь сито спецслужб. Але, знаючи нашу владу, я б на це не розраховував.