Пішов служити — трудовий договір закінчився: у Раді хочуть закрити пастку для мобілізованих

Уявімо цілком реальну ситуацію.

Людина працює за строковим трудовим договором. Наприклад, контракт укладений до конкретної дати.

Потім працівника мобілізують.

Він іде служити, а держава гарантує йому збереження місця роботи та посади.

Звучить надійно.

Але календар продовжує йти.

І якщо дата закінчення строкового договору настає вже під час військової служби, виникає юридично неприємне питання: що саме тоді зберігати?

Чинна стаття 119 Кодексу законів про працю передбачає, що за працівниками, призваними на військову службу під час мобілізації, на особливий період, зберігаються місце роботи і посада — до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення з військової служби.

На перший погляд цього мало б вистачити.

Але в тому ж КЗпП є інша норма.

Пункт 2 частини першої статті 36 визначає закінчення строку трудового договору окремою підставою для припинення трудових відносин.

І тут дві норми починають буквально дивитися одна на одну.

Одна говорить: мобілізованому зберігається робота.

Інша: строк договору закінчився.

Що сильніше?

Проблема не нова. Ще у роз'ясненнях органів влади щодо мобілізованих працівників прямо зазначалося, що законодавство не встановлює прямої заборони припинити строковий трудовий договір після закінчення його строку. Причина проста: таке припинення розглядається не так само, як звичайне звільнення з ініціативи роботодавця.

І ось це вже важлива деталь.

Роботодавець не обов'язково говорить: «Я хочу звільнити мобілізованого».

Він може сказати зовсім інше:

«Ми його не звільняємо за власною ініціативою. Просто закінчився строк договору».

Формально різниця величезна.

Для самого військовослужбовця результат значно простіший: роботи, на яку він розраховував повернутися, може вже не бути.

Саме в цю точку б'є законопроєкт №15559.

Його офіційна назва практично не залишає простору для подвійного трактування: це проєкт змін до КЗпП «щодо неможливості звільнення мобілізованого працівника за строковим контрактом у зв'язку із закінченням його дії».

Тобто автор законопроєкту пропонує посилити трудову гарантію саме для тих мобілізованих, у кого договір був строковим.

І тут логіка ініціативи зрозуміла.

Людина не може нормально вести переговори з роботодавцем про продовження контракту, коли вона перебуває на військовій службі. Вона не пішла з роботи за власним бажанням. Вона виконує обов'язок перед державою.

Тому ситуація, коли держава начебто гарантує збереження роботи, але гарантія зникає через календарну дату в трудовому договорі, щонайменше виглядає суперечливо.

Водночас є і друга сторона.

Строковий трудовий договір тому й називається строковим, що сторони ще на момент його укладення погодили дату або умову припинення.

Це важливий аргумент для роботодавців.

Компанія могла взяти людину на конкретний проєкт, на сезонну роботу, для заміщення іншого працівника або просто на певний строк. Автоматичне продовження таких відносин через мобілізацію може створити для бізнесу додаткові зобов'язання, яких він спочатку не планував.

Тому питання тут складніше, ніж «хороший працівник проти поганого роботодавця».

Потрібно знайти межу між двома законними інтересами: особливою соціальною гарантією для людини, яка пішла служити, і самою природою строкового договору.

Але з погляду мобілізованого проблема дуже конкретна.

Якщо людина пішла до війська, маючи постійну роботу, стаття 119 захищає її місце та посаду.

Якщо та сама людина мала строковий контракт, дата закінчення договору може створити зовсім інший результат.

Саме цю різницю і пропонують прибрати.

Хто стоїть за ініціативою?

Законопроєкт №15559 зареєстрував народний депутат Валерій Гнатенко. Головним визначено Комітет Верховної Ради з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів.

25 серпня проєкт одержала Верховна Рада.

28 серпня на офіційному порталі з'явилися текст законопроєкту, подання, пояснювальна записка та порівняльна таблиця. Того ж дня документ направили до профільного комітету.

Станом на 30 серпня його статус — «Опрацьовується в комітеті».

Це принципово.

Закон не прийнятий.

Норма не набула чинності.

І сьогодні мобілізований працівник зі строковим договором не може просто послатися на №15559 і заявити роботодавцю, що звільнення через закінчення строку вже заборонене.

Такої чинної заборони цей законопроєкт поки не створив.

Але сама його поява показує проблему, яку важко списати на юридичну дрібницю.

Держава каже військовому: «Твоє робоче місце збережемо».

Тоді логічно, щоб людина розуміла, що саме означає це «збережемо» — незалежно від того, був у неї безстроковий договір чи контракт із датою закінчення.

Бо для військовослужбовця після повернення зі служби це вже не дискусія про формулювання КЗпП.

Це питання, чи буде йому куди повертатися.