Суддя з російським паспортом і 26 мільйонами: екс-голові Касаційного госпсуду ВС інкримінують відмивання — вдруге

Цифри в цій справі варто перекласти на людську мову одразу. 26 мільйонів гривень — це будинок із земельною ділянкою, дві квартири-апартаменти та чотири земельні ділянки. Саме такий набір, за даними детективів, Львов придбав у 2021–2022 роках.

Проблема не в самому наборі. Проблема в тому, на кого він оформлений: на матір його підлеглої — помічниці судді.

Жінка, яка працювала помічницею у суді, раптом стає власницею нерухомості на 26 мільйонів. Слідство вважає, що реальним власником був суддя, а оформлення на третю особу — це і є легалізація. Дії Львова і матері помічниці кваліфіковані за частиною 3 статті 209 Кримінального кодексу — легалізація доходів, отриманих злочинним шляхом.

Фігурантів у справі троє: сам Львов, його колишня підлегла та її мати.

Тепер найцікавіше — хто це такий.

Богдан Львов очолював Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду з грудня 2017 року. Це той самий суд, який ухвалює фінальні рішення у найбільших комерційних спорах країни — там, де на кону мільярди, державне майно і доля великого бізнесу. Посада, на якій власне майно судді мало б бути прозорим, як медична карта.

У вересні 2022 року журналісти «Схем» (Радіо Свобода) опублікували розслідування: Львов, за їхніми даними, отримав громадянство Росії ще у 1999 році — вже працюючи суддею в Україні — і оновив російський паспорт у 2012-му після досягнення 45 років.

Реакція була передбачуваною. Львов назвав розслідування фейком і заявив, що звертається до правоохоронців.

А потім відбулося те, що зазвичай не відбувається. СБУ підтвердила наявність російського паспорта — зокрема, що у 2012 році Львов отримав новий документ замість того, що втратив чинність у 1999-му. Пізніше служба підтвердила громадянство РФ і в апеляційній інстанції. За даними «Слово і діло», у російському податковому реєстрі фігурує податковий номер Львова.

Тобто фейк, який підтвердила Служба безпеки. Такий собі незвичайний жанр.

5 жовтня 2022 року тодішній голова Верховного Суду Всеволод Князєв відрахував Львова зі складу ВС. На цьому історія мала б закінчитися. Але тут система показала свій справжній темп.

У січні 2024 року Київський окружний адміністративний суд визнав наказ про звільнення незаконним і скасував його. Суддя з російським паспортом, підтвердженим СБУ, через суд домагався права повернутися до Верховного Суду. Шостий апеляційний адміністративний суд зрештою відмовив йому у поновленні — але шлях до цього зайняв роки.

І ось нова глава. У червні 2025 року Львову вже повідомляли про підозру — у пособництві у заволодінні частиною державного нафтопродуктопроводу. 23 вересня 2026-го — друга підозра, тепер за відмивання.

Сам Львов заперечує звинувачення і заявляє, що про нього поширюється недостовірна інформація. Це його право, і воно має працювати: підозра — це не вирок, і жодного вироку у цій справі наразі немає.

Але навіть без вироку тут є питання, на які система досі не відповіла. Як людина з російським громадянством, отриманим у 1999-му, десятиліттями залишалася суддею вищої ланки? Як вона взагалі пройшла перевірки під час конкурсів до Верховного Суду? І чому для її фактичного усунення знадобилися журналісти, СБУ, адміністративні суди та чотири роки судових баталій?

Для України це не абстрактна юридична історія. Очищення судів — один із ключових бенчмарків, за якими Брюссель оцінює просування Києва до вступу в ЄС. І кожна така справа — це готова ілюстрація для європейських чиновників: ось як виглядає суддя, якого система не змогла звільнити самостійно.

Що буде далі — залежить від суду, який обиратиме запобіжний захід, і від того, чи дійде справа хоча б до обвинувального акта. Попередня підозра 2025 року так і не перетворилася на вирок.

26 мільйонів гривень на матері помічниці. Паспорт країни-агресора, існування якого спершу називали фейком. І суддівське крісло, за яке боролися до 2024 року. Якщо це не портрет проблеми української судової реформи — то що тоді портрет?