Обшуки в Нацбанку: чому голова НБУ «не при справах», але при обшуках

Уявіть собі: ви — голова найважливішої фінансової установи країни. До вас із обшуком заходить антикорупційне бюро. І ви кажете: «Це особисте, до банку не має відношення». Звучить як анекдот? Ні, це реальність 21 жовтня 2026 року.

НАБУ провело обшуки в приміщеннях Національного банку та вдома чи в кабінеті Андрія Пишного. Деталі — туманні. Бюро своїх версій не озвучує, але сам факт — уже подія. Пишний швидко вийшов із заявою: справа стосується його особисто, а не посади. Мовляв, до роботи НБУ претензій немає.

І ось тут починається найцікавіше.

Якщо обшуки в центральному банку — не про банк, то ми, очевидно, стали свідками народження нового жанру слідчих дій. Давайте назвемо його «абстрактний обшук». Слідчі приходять, щось шукають, але це «не про те місце, куди прийшли». Чудова логіка, яка дозволяє зберігати обличчя: і НАБУ нібито працює, і НБУ залишається незалежним.

Незалежність Національного банку — річ свята. Її оберігають як зіницю ока, поки не трапляється щось, що цю незалежність ставить під сумнів. От тільки виходить, що незалежність НБУ — це така броня: вона захищає, поки до тебе не прийшли з обшуком. А коли прийшли — виявляється, що броня працює вибірково.

Пишний тримається за крісло міцніше, ніж гривня за курс. Чутки про відставку, які майже одразу поповзли медіа, були спростовані пресслужбою НБУ. Звісно. Адже якщо обшуки «не про банк», то й відставка — не про банк. Вона, мабуть, теж «особиста справа».

Але давайте чесно: коли в країні, де війна, де економіка тримається на соплях, голова центробанку стає фігурантом обшуку — це завжди про довіру. До гривні, до банківської системи, до влади взагалі. І пояснення «це не про НБУ» працює хіба що для внутрішнього користування. Для ринку, для міжнародних партнерів це сигнал: щось не так.

Ми звикли до того, що в Україні обшуки є, підозри є, але ніхто не йде у відставку, нікого не затримують, справи розвалюються в судах. Система імітує боротьбу, а суспільство імітує віру в неї. Історія з обшуками в НБУ — ідеальна ілюстрація.

Пишний каже: «Я не при справах, це особисте». Але він при обшуках. І він при посаді. І це, мабуть, найкраще визначення українського компромісу: ніхто ні в чому не винен, але обшуки були.

Що далі? А нічого. Курс гривні, швидше за все, не здригнеться. МВФ теж не надішле листа з вимогою негайних змін. Бо «незалежність» НБУ — це не про відсутність обшуків, а про вміння їх пережити. І Пишний це вміння демонструє блискуче.

Але питання залишається: якщо обшуки в Нацбанку — не про банк, то про що вони? І чому ми повинні вірити, що завтра не прийдуть знову — вже «у банківській справі»?

Відповіді немає. Є лише звичне: «без коментарів», «триває слідство», «це не стосується». І наша втома від цього нескінченного циклу.