Корецький побачив зловживання: уряд визнав проблему бронювання — і пообіцяв нічого не міняти

Останні дні жовтня видалися багатими на сюжети про бронювання. 16-го числа прем’єр робить заяву, яка мала б стати початком чистки. 18-го з’являється новина про 292 священників, які отримали бронь. 19-го Безугла закликає до перевірок. Три точки — і вони складаються в одну просту картину: система «своїх» працює безвідмовно, і ніхто її чіпати не збирається.

Але почнемо з головного — зі слів самого Корецького.

«Масштабні зловживання». Саме так він описав те, що відбувається з бронюванням. Здавалося б, ось він, момент істини: зараз буде обіцянка навести порядок, покарати винних, переписати правила. Але ні. Прем’єр додає фразу, яка перекреслює будь-які сподівання: «радикальних змін не буде». Особливо — для «критичних» підприємств.

Ви відчуваєте цю магію? Спочатку визнати проблему — це дати людям надію. Потім сказати, що нічого не зміниться — це зняти з себе відповідальність. У підсумку: всі задоволені. Ті, хто зловживає, — спокійні. Ті, хто обурювався, — отримали порцію «ми все бачимо». А система продовжує працювати як годинник.

І ось тут найцікавіше. Корецький не каже: «ми не знаємо, що робити». Він каже: «ми знаємо, але не будемо». Це не безсилля. Це свідомий вибір. Бо «радикальні зміни» означали б, що доведеться чіпати тих, кого чіпати не можна. Великий бізнес, політичні союзники, церковні структури — всі ті, хто встиг зайняти зручні місця в системі бронювання.

Згадайте цифру: 292 священники. Не 29, не 92 — майже три сотні людей у рясах, які отримали бронь від мобілізації. Хто і як перевіряв, чи дійсно ці парафії є «критичними» для економіки? Чи справді кожен із цих 292 священників виконує функції, без яких держава розвалиться? Питання, звісно, риторичні.

Але Корецький знайшов елегантний вихід: визнати, що зловживання є, але не чіпати «критичні» підприємства. А хто визначає, яке підприємство критичне? Правильно, ті самі люди, які й зловживають. Замкнене коло, з якого влада не збирається виходити, бо їй там зручно.

Іронія ситуації в тому, що Корецький фактично легалізував зловживання. Він сказав: «Так, вони є. І так, ми нічого з цим не зробимо». Це як якщо б лікар діагностував хворобу, а потім сказав: «Але лікувати не будемо, бо пацієнт важливий». Тільки пацієнт тут — не людина, а система, яка дозволяє «своїм» уникати мобілізації.

Безугла, яка 19 жовтня закликала до перевірок, виглядає в цій історії майже наївно. Вона вимагає того, що Корецький уже обіцяв не робити. І це чудово ілюструє стан української політики: одні говорять про проблему, інші — про неможливість її вирішити, а система стоїть собі, як скеля.

Що далі? А далі — нічого. Корецький визнав, пообіцяв не міняти, і робочий день уряду завершено. Завтра буде нова заява, нове визнання, нова обіцянка нічого не робити. А 292 священники, великий бізнес і «критичні» підприємства продовжать спати спокійно. Бо в цій країні визнати проблему — це вже вважається її вирішенням.

І лише одне питання залишається без відповіді: скільки ще таких «визнань» витримають ті, хто справді воює, і ті, хто чекає своєї черги в ТЦК?