«Самооборона» від бабусі: як ТЦК перетворили мобілізацію на війну з власним населенням

Харків, середина жовтня. Жінка 73 років виходить на вулицю — можливо, до магазину, можливо, до лікаря, можливо, просто подихати повітрям. За лічені секунди вона отримує перелом стегна й ключиці. Той, хто це зробив, — 29-річний військовий ТЦК. І знаєте, що він каже? «Самооборона».

Давайте зупинимося на цьому слові. Самооборона. Проти кого? Проти жінки, яка вдвічі старша за нього, без зброї, без агресії — просто людина, яка мала необережність опинитися на шляху «мобілізаційного заходу». Уявіть собі: дорослий чоловік у формі, з підготовкою, з табельною зброєю, відчуває загрозу від пенсіонерки з ходунками (або без) — і його перша реакція: штовхнути. І це називається «самооборона».

Звісно, ТЦК має офіційну версію. Вона, як водиться, «робоча». Жінка нібито чинила опір, заважала виконувати завдання, агресивно поводилася. Але навіть якщо припустити, що бабуся сперечалася — де межа, за якою 29-річний боєць перестає бути представником держави і перетворюється на вуличного забіяку? І чому ця межа так легко стирається?

Суд, до честі, спрацював оперативно — 15 жовтня відсторонив військовослужбовця. Оперативно — це добре. Але запобіжний захід ще обирають. І тут виникає другий саркастичний акцент: поки суд думає, поки ТЦК говорить про «самооборону», жінка лежить у лікарні з переломами. Їй, швидше за все, байдуже до юридичних тонкощів. Їй важливо, чи зможе вона взагалі ходити.

Але справа не в одному випадку. Харків — лише верхівка айсберга. По всій країні групи оповіщення працюють так, ніби вони не в Україні, а на окупованій території. Людей хапають на вулицях, блокують автівки, витягують із магазинів. І щоразу, коли трапляється інцидент, лунає одна й та сама мантра: «він не виконував наказ», «це окремі випадки», «порушників покарають». Але покарання — якщо воно взагалі настає — виглядає як відсторонення на час слідства. І далі? Далі, найімовірніше, нічого.

Третій акцент — контраст. Українська армія воює з російськими дронами, ракетами, артилерією. І це справжня війна, де гинуть люди. Але на внутрішньому фронті та сама армія (а точніше, її мобілізаційний апарат) виявляється безсилою проти... пенсіонерок. Серйозно? Ви не можете зупинити «шахед», але можете «оборонитися» від бабусі? Це не просто абсурд — це демонстрація того, як система втратила відчуття реальності.

І головне: держава мовчить. Немає жодної заяви з Офісу президента, немає доручення Генштабу, немає публічного осуду. Максимум — місцева поліція порушила справу. Але поки верховна влада не скаже вголос: «Так робити не можна», ТЦК продовжуватимуть діяти в режимі окупаційних військ. Бо безкарність — найкраще добриво для свавілля.

Що далі? Суд обере запобіжний захід. Можливо, навіть реальний. Але чи змінить це систему? Чи перестануть харківські (і не тільки) ТЦК кидатися на людей? Чи повернеться відчуття, що держава — це не ворог, а захисник? Поки що відповідь очевидна: ні. Бо коли «мобілізаційні заходи» перетворюються на синонім нападу на беззбройних, а «самооборона» — на виправдання каліцтва, це означає, що ми програли не на фронті, а вдома.

І це найгірше.