Бойове завдання є, а виплата залежить від географії: у Раді хочуть змінити правило

На перший погляд усе просто: є бойове завдання — має бути бойова виплата.

Насправді система значно складніша.

Чинна стаття 9-2 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлює єдину суму «бойових». Вона говорить, що військовослужбовцям під час воєнного стану щомісячно виплачується додаткова винагорода, а конкретні умови, розміри та порядок визначає Кабінет Міністрів.

І ось тут з'являється географія.

За чинним регулюванням 100 000 грн у розрахунку на місяць прив'язані, зокрема, до безпосередньої участі у бойових діях або відповідних оборонних заходах із перебуванням безпосередньо в районах їх здійснення. Сума нараховується пропорційно фактичному часу виконання відповідних умов.

Тобто самого факту, що військовослужбовець виконував важливу або навіть небезпечну роботу в інтересах фронту, для автоматичних 100 тисяч недостатньо.

Але й твердження «поза районом бойових дій нічого не платять» — теж неправильне.

Чинні правила передбачають 30 000 грн додаткової винагороди військовослужбовцям за визначені бойові або спеціальні завдання. Міністерство оборони в актуальному роз'ясненні прямо підтверджує, що ця виплата зберігається.

Є й окрема 50-тисячна винагорода для визначених категорій військовослужбовців, які виконують завдання з оперативного або бойового управління підрозділами. Причому сам пункт управління не обов'язково має стояти на лінії зіткнення. Вирішальними є характер завдання та виконання встановлених нормативами умов.

Саме тому історія із законопроєктом №15558 цікавіша, ніж заголовок «100 тисяч дадуть і в тилу».

Ні. Такого закону зараз немає.

Офіційна назва проєкту говорить про забезпечення права на додаткову грошову винагороду за виконання бойових завдань «як у районах ведення бойових дій, так і поза їх межами». Це означає, що автор ініціативи хоче винести питання території безпосередньо на рівень закону, а не залишати його виключно в системі урядових та відомчих умов.

І ось тут виникає головне питання.

Якщо військовослужбовець має бойовий наказ, виконує бойове або спеціальне завдання, від якого прямо залежить робота підрозділів на фронті, чому сама точка на карті повинна бути настільки важливим критерієм для його винагороди?

Аргумент держави теж зрозумілий: не можна прирівняти будь-яке завдання в тилу до безпосередньої участі в боях. Ризик штурмовика на лінії зіткнення і військовослужбовця за сотні кілометрів від неї очевидно різний.

І з цим важко сперечатися.

Але між цими двома крайнощами є величезна кількість роботи: управління бойовими підрозділами, застосування окремих систем озброєння, розвідка, ППО, зв'язок та інші бойові й спеціальні завдання, які фізично можуть виконуватися поза офіційно визначеним районом бойових дій.

Саме тому проблема не зводиться до простого «фронт — тил».

Чинне регулювання вже це частково визнає. Міністерство оборони окремо пояснює умови виплат 30, 50 і 100 тисяч гривень та наголошує: якщо військовослужбовець одночасно відповідає умовам декількох видів додаткової винагороди, вони не складаються — виплачується більший передбачений розмір.

Тому №15558 варто читати не як обіцянку нового універсального тарифу, а як спробу змінити сам принцип: бойове завдання поза формальною зоною боїв не повинно автоматично випадати з законодавчої гарантії додаткової винагороди.

Наскільки широко ця гарантія працюватиме на практиці — ключове питання наступних етапів.

Хто саме підпаде під нову норму? Які бойові завдання врахують? Які документи будуть необхідні? Чи зміняться конкретні суми? Як нову норму узгодять із постановами Кабміну та наказами Міноборони?

Відповідей на ці питання поки немає у вигляді ухваленого закону.

Законопроєкт зареєстрований 25 серпня 2026 року. 28 серпня його направили до Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки. Станом на 30 серпня офіційний статус — «опрацьовується в комітеті». Голосування за закон ще не було.

Тому військовослужбовцю, якому сьогодні відмовляють у конкретній додатковій винагороді, посилатися на №15558 як на чинну норму ще не можна.

Поки працюють діючі правила.

А сам законопроєкт варто відстежувати саме тому, що він ставить незручне, але цілком логічне питання: якщо бойове завдання реальне, чи завжди справедливо визначати право на гроші за координатами, де воно виконувалося?