Два роки між «зник» і «загинув»: що отримує родина військового, поки його доля невідома

За даними Суспільного, Олександр Сергеєв був старшим стрільцем аеромобільного відділення аеромобільного взводу 3-ї аеромобільної роти та мав звання молодшого сержанта. Він загинув під час виконання бойового завдання поблизу Білогорівки Луганської області 4 червня 2024 року. До 3 вересня 2026 року військовослужбовець вважався зниклим безвісти. Про підтвердження загибелі Буштинська громада повідомила 6 вересня.

Ось тут і виникає питання, яке стосується далеко не однієї родини: що відбувається з грошима військового протягом усіх місяців, коли держава ще не може сказати, живий він чи загинув?

Статус «зниклий безвісти» не означає, що грошове забезпечення просто зникає разом із людиною.

За військовослужбовцем продовжують зберігатися передбачені виплати. До розрахунку входять посадовий оклад, оклад за званням, надбавки та інші постійні складові. Додаткова бойова винагорода у 100 тис. грн також може враховуватися, якщо право на неї було встановлене на момент зникнення. Але є принципова деталь: це не означає, що будь-який родич автоматично щомісяця отримує всі ці гроші в повному обсязі.

І саме тут правила за останні роки змінилися.

З 1 лютого 2025 року працює новий механізм. Якщо військовий залишив особисте розпорядження на випадок полону або зникнення безвісти, гроші розподіляються між зазначеними ним людьми у визначених ним частках.

Якщо такого розпорядження немає, дружина або чоловік, законні представники неповнолітніх дітей, діти з інвалідністю з дитинства та батьки можуть отримувати рівними частками загалом 50% грошового забезпечення після передбачених законом відрахувань. Якщо таких отримувачів немає, окремі повнолітні діти та брати чи сестри, законним представником яких був військовослужбовець, можуть отримувати загалом 20%. Нерозподілена частина зберігається за самим військовослужбовцем.

І це важливе уточнення саме для історій, які тривають роками. Олександр Сергеєв зник у червні 2024-го, тобто за час його перебування у статусі зниклого правила встигли змінитися. До 1 лютого 2025 року діяла попередня редакція порядку з іншою черговістю отримувачів. Тому чесно порахувати, скільки конкретно могла отримати його родина за весь період, лише за газетною публікацією неможливо — потрібні склад сім’ї, фінансові документи частини та інформація про подані заяви.

Але зарплата — не єдина підтримка.

Непрацездатні члени сім’ї людини, яка зникла безвісти за особливих обставин, можуть мати право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника. Пенсійний фонд прямо пояснює: така пенсія може виплачуватися, поки зберігається відповідний статус. Право є не у будь-якого родича автоматично — закон встановлює окремі категорії отримувачів.

Є й житлово-комунальна пільга. Родини військовослужбовців, які зникли безвісти під час служби, за наявності відповідного посвідчення можуть отримувати 50% знижки на житло та комунальні послуги в межах установлених норм. Для родин військовослужбовців ЗСУ та Державної спеціальної служби транспорту оформлення посвідчення проходить через відповідний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.

Тобто людина ще не визнана загиблою, але держава вже визнає: сім’я залишилася без звичайного доступу до доходу годувальника й потребує окремого механізму підтримки.

А що відбувається в момент, коли смерть підтверджена?

Юридична конструкція змінюється. Виплати, прив’язані саме до статусу зниклого безвісти, більше не можуть тривати безкінечно. Натомість з’являються підстави оформлювати права, пов’язані із загибеллю військовослужбовця, включно зі статусом члена сім’ї загиблого Захисника чи Захисниці України та відповідним пакетом пільг. Це окремі процедури — одного телефонного дзвінка з повідомленням про загибель недостатньо.

І головне питання — 15 мільйонів гривень.

Міністерство оборони роз’яснює: у разі загибелі військовослужбовця під час дії воєнного стану родина за встановлених законодавством умов має право на одноразову грошову допомогу в розмірі 15 млн грн. Чинна постанова Кабміну №168 зберігає цей механізм.

За оприлюдненими даними, Сергеєв загинув саме під час виконання бойового завдання. Це відповідає типу обставин, для яких передбачена така допомога. Але сама публікація у ЗМІ ще не є рішенням про призначення грошей: родина повинна пройти передбачену процедуру, а обставини та документи мають бути підтверджені уповноваженими органами.

І тут є деталь, яку дуже легко пропустити.

Три роки для звернення за цією допомогою у випадку зниклого безвісти військового рахуються не від дня, коли він фактично загинув, і не від дня, коли родина востаннє мала з ним зв’язок.

Міноборони прямо вказує: якщо військовий зник безвісти, а згодом його смерть встановили, звернутися потрібно не пізніше трьох років із дати складання актового запису про смерть.

Отже, якщо між фактичною загибеллю та її офіційним підтвердженням минуло два роки, ці два роки не «з’їдають» строк на 15 млн.

Це надзвичайно важливо.

Бо інакше виходив би абсурд: держава два роки встановлює долю людини, а потім каже родині, що майже весь строк для звернення вже сплив. Чинний механізм цього не передбачає.

Сама виплата 15 млн грн також не надходить одним платежем. За процедурою Міноборони спочатку виплачується 1/5 призначеної суми, а решта 4/5 — рівними щомісячними платежами протягом 40 місяців. Якщо отримувачів декілька, належна допомога розподіляється між ними відповідно до закону та, за наявності, особистого розпорядження військовослужбовця.

Чи можуть зникнути гроші, які накопичувалися, поки військовий вважався зниклим?

Автоматично — ні. Чинні правила передбачають, що після загибелі належне, але не виплачене грошове забезпечення врегульовується окремо; зокрема, невиплачені суми зниклого безвісти військовослужбовця після смерті можуть увійти до складу спадщини з дати складання актового запису про смерть.

Але тут уже починається бюрократія: хто мав право отримувати гроші раніше, хто звертався із заявою, чи було особисте розпорядження, які виплати фактично нарахувала частина, які суми залишилися невиплаченими. Без документів конкретної сім’ї універсальної цифри немає.

Чому ж підтвердження смерті взагалі може тривати роками?

В умовах війни відповідь часто фізично знаходиться на окупованій території або на полі бою. Тіло чи останки спочатку треба повернути, потім ідентифікувати. Працюють поліція, слідчі, судово-медичні експерти, військові та інші структури. Закон прямо передбачає пошук не лише самої людини, а й невпізнаних останків та місць поховання.

У 2026 році МВС посилило правила ДНК-ідентифікації невпізнаних тіл: пріоритет має прижиттєвий зразок людини, а за його відсутності використовують зразки двох близьких родичів або зразок одного родича з двома різними ДНК-методами. МВС також створило цифровий «Кабінет слідчого» для роботи з невстановленими загиблими.

Але щодо Олександра Сергеєва важливо не додумувати те, чого джерела не повідомляють.

Ми не знайшли у відкритій публікації пояснення, чому саме його смерть вдалося підтвердити лише у вересні 2026 року. Так само немає надійно підтвердженої публічної інформації, чи йшлося саме про ДНК-експертизу, репатріацію останків або інший механізм.

Тому звинувачувати конкретне відомство в тому, що родина чекала понад два роки, лише на підставі цієї історії було б неправильно.

Але сам факт такого очікування нікуди не зникає.

4 червня 2024 року людина загинула. До 3 вересня 2026 року для державної системи вона залишалася зниклою безвісти. А для родини весь цей час не існувало ані нормального завершення історії, ані можливості просто перейти до оформлення всіх прав сім’ї загиблого.

Саме так виглядає юридичне слово «невідомо», коли воно триває більше двох років.