Виплату за місяці лікування назвали «разовою»: Велика Палата ВС відмовила пораненому військовому в компенсації за затримку

25 листопада 2022 року старший матрос, ім’я якого в судовому рішенні приховане, отримав мінно-вибухову травму, перелом правої гомілки та осколкове поранення лівої ноги. Військова частина згодом підтвердила, що поранення пов’язане із захистом Батьківщини. Лікування тривало довго, зокрема з 9 березня по 14 грудня 2023 року військовий перебував на лікуванні за кордоном.

За постановою Кабміну №168 військовослужбовці, які через пов’язане із захистом України поранення перебувають на стаціонарному лікуванні або у відпустці для лікування після тяжкого поранення, за відповідних умов включаються до наказів на виплату додаткової винагороди до 100 тисяч гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу.

У цій справі військова частина видавала окремі накази за конкретні місяці. Наприклад, за листопад і грудень 2022 року, січень 2023-го, а у квітні 2024 року наказом №437 було оформлено виплати за окремі періоди з березня по грудень 2023 року. 24 липня 2024 року на рахунок військового надійшов великий платіж грошового забезпечення. Судові матеріали показують суму 1 158 373,70 грн, але важливо: це грошове забезпечення з кількома складовими, а не суто «мільйон гривень додаткової винагороди».

І ось тут виник спір.

Закон №2050-III передбачає компенсацію, якщо виплату доходу затримали щонайменше на місяць. Її сенс простий: якщо людина мала отримати гроші раніше, але через затримку вони втратили частину купівельної спроможності, сума коригується з урахуванням інфляції. Але закон поширює цей механізм на доходи, які не мають разового характеру.

11 квітня 2025 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду став на бік військового.

Суд виходив із того, що така винагорода входить до грошового забезпечення, виплачується за весь період лікування і може нараховуватися за багато окремих місяців. Тому суд визнав її доходом, який не має разового характеру, визнав бездіяльність військової частини протиправною та зобов’язав нарахувати компенсацію за затримку.

Здавалося б, логіка зрозуміла.

Якщо право виникає за кожен місяць лікування, а сума прив’язана до кількості днів у конкретному місяці, то чому це разова виплата?

Міністерство оборони та військова частина оскаржили рішення. І Велика Палата подивилася на проблему інакше.

Вона звернулася до Порядку виплати грошового забезпечення №260. У ньому додаткова винагорода на період воєнного стану прямо віднесена до одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Далі Велика Палата запропонувала ключову конструкцію: юридично все починається з одного факту — поранення під час захисту Батьківщини.

Поранення одне. Воно спричиняє лікування. Лікування може тривати місяць, пів року чи довше. Винагороду можуть платити кількома платежами. Але, за висновком Великої Палати, це все одно один разовий дохід, який просто виплачується частинами до завершення лікування.

Саме тут рішення стає найбільш дискусійним.

Тому що закон про соціальний і правовий захист військовослужбовців зараз прямо говорить, що під час воєнного стану військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, визначених урядом. Водночас відомчий Порядок №260 відносить цю винагороду до одноразових видів грошового забезпечення. Велика Палата знала про обидві норми та все одно обрала для цілей Закону №2050-III саме «разову» характеристику.

Чи означає це, що рішення очевидно незаконне? Ні. Такого висновку з документів зробити не можна.

Але запитання до справедливості правової конструкції залишається.

Якщо держава визначила виплату у розрахунку на місяць, фактичне право залежить від тривалості лікування, а військова частина оформлює її за конкретні періоди, пересічній людині складно пояснити, чому після затримки на багато місяців цей дохід раптом стає «разовим» саме там, де йдеться про компенсацію його знецінення.

І наслідок тут цілком матеріальний.

Велика Палата не сказала, що військова частина може не платити винагороду. Не сказала вона й того, що затримувати належні військовому гроші нормально.

Вона сказала значно вужчу, але дуже важливу річ: саме компенсацію втрати частини доходу за Законом №2050-III при затримці цієї виплати стягнути не можна. 7 травня 2026 року суд скасував попереднє рішення та повністю відмовив військовому в цьому позові. Постанова остаточна.

Тобто виникає неприємна практична ситуація.

Держава може залишатися зобов’язаною виплатити сам борг. Але якщо він був сплачений пізніше і за цей час гроші знецінилися, саме механізм Закону №2050-III для цієї категорії винагороди після рішення Великої Палати фактично закритий.

Чи означає це, що жодного захисту більше немає?

Теж ні.

Окремо існує стаття 117 Кодексу законів про працю України. Вона стосується іншої ситуації — несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні. За чинною редакцією, якщо належні при звільненні суми з вини роботодавця виплачені несвоєчасно, може йтися про середній заробіток за час затримки, але максимум за шість місяців.

Верховний Суд застосовує цей механізм і у спорах колишніх військовослужбовців. Наприклад, у справі №400/5427/24 суд у 2025 році розглядав відповідальність військової частини за затримку остаточного розрахунку та прямо виходив із можливості застосування статті 117 КЗпП.

Ще показовіший приклад з’явився вже після рішення Великої Палати. 2 липня 2026 року Запорізький окружний адміністративний суд в іншій справі відмовив у компенсації втрати частини доходу щодо додаткової винагороди №168 як разового доходу, але одночасно стягнув 73 977,75 грн середнього заробітку за шість місяців затримки остаточного розрахунку при звільненні. Це інша категорія служби та інші фактичні обставини, тому механічно переносити результат на кожного військового не можна. Але різницю між двома способами захисту цей приклад показує дуже добре.

У самій справі №280/8933/24 Велика Палата статтю 117 КЗпП не розглядала. Предметом спору була саме інфляційна компенсація за Законом №2050-III. Більше того, з оприлюдненого рішення не можна надійно встановити точну дату виключення позивача зі списків особового складу, а це може бути суттєвим для окремого спору про остаточний розрахунок.

Тому формула «після цього рішення військовому взагалі нічого не належить за затримку» — неправильна.

Правильніше так: один конкретний і доволі логічний механізм захисту для поранених військових Велика Палата закрила. Інші механізми треба оцінювати окремо — залежно від того, чи людина звільнена, коли її виключили зі списків, які саме суми залишилися невиплаченими і коли проведено остаточний розрахунок.

І це рішення вже має значення далеко за межами одного позивача.

Справа №280/8933/24 — зразкова. Тобто її правовий висновок має враховуватися судами у типових спорах. Після 7 травня суди вже почали посилатися на позицію Великої Палати, відмовляючи в компенсації за Законом №2050-III щодо додаткової винагороди №168.

У підсумку маємо дуже український юридичний парадокс.

Військовий може лікуватися після бойового поранення багато місяців. Винагорода обчислюється за місяцями. Накази видаються за конкретні періоди. Закон навіть використовує слово «щомісячно».

Але коли постає питання: «Хто компенсує знецінення грошей, якщо виплатили запізно?» — відповідь Великої Палати така: для цього закону виплата разова.

З юридичного погляду крапку в цій справі поставлено.

З погляду справедливості питання залишилося.