Мільйон за службу до «Контракту 18–24»: хто реально має право на виплату за постановою №153

Спочатку треба прибрати головну плутанину.

Постанова №153 — це не лише відомий «Контракт 18–24» для тих, хто добровільно укладає спеціальний контракт. У пункті 4 тієї ж постанови є окрема одноразова винагорода до 1 млн грн для людей, які пішли на військову службу ще до запуску цього проєкту.

Тобто це дві різні правові конструкції під одним номером постанови. І механічно переносити правила нового «Контракту 18–24» на виплату за пунктом 4 не можна.

Не «до 25 включно». Саме до досягнення 25 років

Одна з найпоширеніших неточностей — формула «військові віком від 18 до 25 років».

Для самого пункту 4 ключове формулювання інше: людина повинна була бути прийнята або призвана на військову службу у віці до 25 років. Міноборони додатково пояснило це без двозначності: на той момент їй ще не мало виповнитися 25.

Тому людина, яка пішла служити у 24 роки, проходить віковий критерій. Якщо вона вже після цього відзначила 25-річчя — право через сам день народження не зникає. Міноборони прямо наводить приклад: якщо 25 років виповнилося у 2023 році, бойові періоди після дня народження теж зараховуються.

Нижня межа у 18 років випливає із загальних правил прийняття на контрактну військову службу. Але юридично для пункту 4 важливіше не рекламне «18–24», а конкретна умова: до 25 років на момент прийняття або призову на військову службу.

Чому всі дороги ведуть до 13 лютого 2025 року

Постанова була прийнята 11 лютого, а датою її набрання чинності, яку використовують Міноборони та суди, є 13 лютого 2025 року.

Це своєрідний стоп-кадр.

Для базового правила пункту 4 військовослужбовець мав бути прийнятий або призваний під час воєнного стану, який почався 24 лютого 2022 року, — до набрання постановою чинності. І станом на 13 лютого 2025 року він мав продовжувати проходити військову службу.

На цю ж дату підбивається кількість бойових днів. Бої після 13 лютого 2025 року не можна просто додати, щоб дотягнути старий період до необхідних шести місяців.

Тому поширена формула «початок служби з 24.02.2022 до 13.02.2025» потребує уточнення. Текст постанови говорить саме про прийняття або призов до набрання нею чинності, а 13 лютого використовується як контрольна дата для статусу та підрахунку участі.

Хто проходить базові критерії

Якщо спростити чинний пункт 4, основа виглядає так: громадянин України; прийнятий або призваний на військову службу під час воєнного стану до набрання постановою чинності; на той момент йому ще не виповнилося 25 років; він належав до рядового, сержантського або старшинського складу визначених військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення; станом на 13 лютого 2025 року проходив військову службу; має підтверджені періоди безпосередньої участі у бойових діях у районах їх ведення.

Окремо постановою передбачені обмеження для тих, кого в релевантний період притягували до кримінальної відповідальності, двічі або більше — до адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення, або до певної дисциплінарної відповідальності. Міноборони роз’яснює, що для цієї перевірки береться період від прийняття чи призову після 24 лютого 2022 року до 13 лютого 2025 року; події після цієї дати не враховуються.

Шість місяців чи 180 днів? Тут є важлива різниця

У самій постанові немає фрази «180 днів». Там написано: не менше шести місяців.

Водночас для тих, у кого строк менший, Кабмін установив математичну формулу: 1/6 від 1 млн грн за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях.

Тобто одна така 30-денна частина — приблизно 166 666,67 грн. Дві — 333 333,33 грн. Три — 500 000 грн. І так до повного мільйона.

Але чи означають шість місяців автоматично 180 днів?

12 серпня 2026 року Львівський окружний адміністративний суд у справі №380/9546/26 відповів: так. Суд виходив із того, що сама постанова прирівняла одну розрахункову частину до 30 днів, отже шість таких місяців — це 180 днів.

Це важливе рішення, але поки що не загальнообов’язковий висновок Верховного Суду. Йдеться про рішення суду першої інстанції.

І сама справа показує, наскільки болючим може бути підрахунок.

Військова частина оформила військовому лише 73 дні безпосередньої участі. Під час розгляду суд підняв накази та інші документи, врахував ще 129 днів і отримав загалом 202. У результаті бездіяльність частини суд визнав протиправною та зобов’язав нарахувати 1 млн грн з урахуванням уже виплачених 333 333,33 грн.

Різниця між 73 і 202 днями — це вже не бюрократична дрібниця. Це різниця між частиною виплати та повним мільйоном.

Менше шести місяців, але все одно мільйон

У постанові є виняток, який часто пропускають.

Якщо людина не набрала шість місяців безпосередньої участі через захворювання або поранення, травму, контузію чи каліцтво, отримані під час захисту Вітчизни, або через перебування у полоні та подальше звільнення з нього — винагорода може виплачуватися у повному розмірі.

Для полону є окреме обмеження: правило не поширюється на добровільну здачу в полон.

Але тут починається ще один юридичний конфлікт.

Буквальне базове правило постанови та офіційне роз’яснення Міноборони прив’язують право до проходження служби станом на 13 лютого 2025 року. Проте суди вже розходилися щодо поранених, яких через стан здоров’я звільнили раніше.

Наприклад, в одних справах суди вважали, що звільнення через наслідки поранення не повинно позбавляти людину гарантії, бо вона об’єктивно не могла продовжувати службу. В інших — відмовляли саме через те, що на 13 лютого 2025 року людина вже не була військовослужбовцем. Отже, для звільнених до цієї дати ця частина практики поки що не є сталою.

Строковики та офіцерське звання: що виправили у 2025 році

30 липня 2025 року Кабмін ухвалив постанову №942, яка істотно уточнила пункт 4.

Право поширили також на військовослужбовців, які відповідають основним критеріям і під час воєнного стану були прийняті на контракт із числа тих, хто проходив строкову військову службу.

Окремо закрили проблему з людьми, які почали службу у рядовому, сержантському чи старшинському складі, а потім були атестовані до первинного офіцерського звання «молодший лейтенант», а також із тими, хто мав спеціальне звання або класний чин і був переатестований з присвоєнням офіцерського звання.

Міноборони додатково роз’яснило: якщо військовий відповідав умовам постанови, а офіцерське звання отримав уже після 13 лютого 2025 року, саме по собі це не забирає право на винагороду.

А от для інших кадрових офіцерів, які не потрапляють до передбачених винятків, така виплата пунктом 4 не передбачена.

А що з поліцейськими, які реально воювали?

Ось тут ситуація виглядає особливо гостро.

Пункт 4 згадує не лише Збройні сили та інші військові формування, а й «правоохоронні органи спеціального призначення».

Здавалося б, це мало б вирішувати питання. Але суди у низці справ щодо поліцейських, зокрема підрозділів особливого призначення та Об’єднаної штурмової бригади Національної поліції «Лють», доходили іншого висновку.

Логіка судів така: служба у Національній поліції юридично не є військовою службою, а підрозділ поліції особливого призначення не автоматично означає «правоохоронний орган спеціального призначення» у значенні постанови №153. Сам факт виконання бойових завдань цього, на думку цих судів, не змінює.

При цьому остаточну крапку Верховний Суд ще має поставити.

У ключовій справі №280/4633/25 перша та апеляційна інстанції відмовили поліцейському, а 10 грудня 2025 року було відкрито касаційне провадження. Під час перевірки 10 вересня 2026 року ми не знайшли оприлюдненої постанови Верховного Суду по суті цієї касації; актуальні юридичні огляди також вказують, що справа перебуває на касаційному розгляді.

Тому фраза «поліцейські точно не мають права» поки що надто категорична.

Точніше так: чинна нижча судова практика для поліцейських Нацполіції переважно негативна, але остаточного касаційного орієнтира в ключовому спорі на момент нашої перевірки ми не підтвердили.

Головна пастка — не довести, що ви були на війні, а довести саме ті дні

Ще одна несподівана деталь: звичайної довідки, яку використовують для підтвердження участі у заходах для отримання статусу учасника бойових дій, може бути недостатньо.

Міноборони пояснює: така довідка охоплює не лише безпосередні бойові дії у районах їх ведення, а й інші заходи із забезпечення оборони.

А для мільйона за пунктом 4 потрібна вужча категорія — безпосередня участь у бойових діях у районах ведення воєнних дій.

Підставою мають бути внутрішні військові документи: бойові накази та розпорядження, журнали бойових дій, бойові донесення, рапорти командирів тощо.

І тут виникає логічне питання: де рядовий або сержант має взяти бойовий журнал частини за 2022 рік?

Відповідь Міноборони — він не повинен приносити його сам.

Чинне роз’яснення прямо зазначає, що копії бойових наказів, журналів та рапорти командирів як додатки від самого військовослужбовця не вимагаються. Якщо потрібні дані з іншої частини, поточна військова частина повинна зробити відповідні запити та узагальнити отриману інформацію.

Львівський окружний адміністративний суд у справі №380/9546/26 сформулював це ще жорсткіше: обов’язок належно документувати участь у бойових діях та оформити передбачену рішенням №5601/уд довідку покладено на командира військової частини, а не на військовослужбовця.

Тобто схема «принеси нам документи, яких у тебе за визначенням не може бути, і тоді поговоримо про мільйон» виглядає щонайменше сумнівно.

Які документи реально використовуються

Після рішення Міністра оборони №5601/уд від 26 вересня 2025 року Міноборони опублікувало детальне роз’яснення.

Для наказу про виплату використовуються документи про проходження служби, документ про громадянство, спеціальні довідки з поточного та попередніх місць служби щодо бойових днів і можливих обмежень, а також підтвердження, що винагороду не виплачували на попередніх місцях служби.

Документи структуровані у п’ять груп. Міноборони наголошує: не потрібно одночасно приносити абсолютно кожен документ із переліку, але пакет має охопити всі п’ять груп. Довідки встановленої форми потрібні з кожного місця служби, включно з поточним.

Особливо важлива ситуація, коли військовий переводився.

Міноборони прямо говорить: бойові періоди з інших частин можуть бути враховані. А нинішня частина за необхідності повинна сама направити запити до попередніх частин та звести дані докупи.

То рапорт потрібен чи частина повинна зробити все сама?

Постанова №153 не побудована за принципом «немає особистого рапорту — немає права».

Виплата здійснюється наказом командира на підставі встановленого пакета документів. А чинне роз’яснення Міноборони та свіже рішення Львівського суду покладають організацію збору й перевірки службових даних саме на військову частину.

Але це не означає, що варто мовчки чекати.

Якщо виплати немає, практично доцільно подати письмовий рапорт або звернення командиру, попросити провести перевірку права на винагороду за пунктом 4 постанови №153, надати розрахунок зарахованих бойових днів та, за потреби, направити запити до попередніх частин.

Головне — зафіксувати дату подання і отримати підтвердження реєстрації.

Якщо частина відмовляє, варто вимагати не усне «вам не положено», а письмову відповідь із конкретною причиною та розрахунком днів. Саме це дозволяє зрозуміти, про що спір: про вік, дату служби, статус підрозділу, відсутність документів чи неправильний підрахунок бойових періодів.

Далі рішення або бездіяльність можуть бути предметом оскарження, зокрема в адміністративному суді. Зволікати зі зверненням не варто: процесуальний строк залежить від характеру конкретного спору та моменту, коли людина дізналася про порушення свого права.

Що змінилося у постанові за півтора року

Станом на 10 вересня 2026 року офіційна база Верховної Ради показує постанову №153 чинною у редакції від 7 серпня 2025 року.

У переліку документів, які змінювали постанову, є дві постанови Кабміну: №387 від 1 квітня 2025 року та №942 від 30 липня 2025 року. Новішої прямої зміни до №153 в офіційній картці документа на момент перевірки немає.

Постанова №387, серед іншого, поширила експериментальний проєкт на Національну гвардію та Державну прикордонну службу і уточнила географію бойових дій, включивши тимчасово окуповані території, територію між позиціями сторін та територію держави-агресора.

Постанова №942 додала правила для колишніх строковиків, молодших лейтенантів і переатестованих офіцерів та внесла інші зміни до самого проєкту «Контракт 18–24».

І що в підсумку

Мільйон за пунктом 4 — це не автоматична премія всім, хто пішов воювати молодим.

Але й відсутність у військового на руках бойових наказів не означає, що держава може просто сказати: «Документів немає — до побачення».

Найсвіжіша практика показує прямо протилежне: якщо держава веде бойові журнали, видає накази та сама роками обліковує участь людини у боях, саме ці документи мають бути підняті й перевірені.

Історія з 73 днями, які в суді перетворилися на 202, дуже добре показує ціну бюрократичної арифметики.

Коли на кону мільйон гривень, один неправильно складений документ — це вже не просто папірець.