Відстрочка була в реєстрі — а чоловіка все одно забрали за день: суди масово визнають скасування ТЦК незаконними

Розберімо цю історію крок за кроком, бо саме в кроках і ховається головне.

Відстрочку чоловікові надали за пунктом 9 частини 1 статті 23 закону «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» — це норма для тих, хто доглядає хворого родича. Вона діяла до 3 травня 2026 року. Тобто на момент скасування — за п'ять тижнів до закінчення — відстрочка була абсолютно законною.

30 березня 2026 року комісія при ТЦК її анулювала. Вирішальний аргумент — наявність у чоловіка сестри. Мовляв, доглядати матір може хтось іще.

Тут варто зупинитися. Порядок, затверджений урядом (постанова № 560), прямо не зобов'язує того, хто доглядає за батьком, вказувати інших працездатних членів сім'ї, які самі не зобов'язані цей догляд здійснювати. Іншими словами: сестра не зобов'язана доглядати матір — отже, її існування не є підставою забрати відстрочку в сина. Суд розтлумачив це ТЦК дослівно.

Другий аргумент комісії — нібито акт про догляд не був зареєстрований окремо. Суд встановив: окрема реєстрація нормативно взагалі не потрібна.

31 березня, наступного дня після скасування, чоловіка мобілізували і зарахували до списків особового складу військової частини.

Тернопільський окружний адміністративний суд визнав протиправним увесь ланцюжок: і скасування відстрочки, і наказ про призив, і наказ про зарахування. Військову частину зобов'язали звільнити чоловіка зі служби.

Окрема деталь, яка багато говорить про механіку: суд не зобов'язував ТЦК «відновлювати» відстрочку окремим рішенням. Скасування протиправного рішення саме по собі повертає її дію. На папері все просто.

Тепер — чому це не одинична історія.

За останні тижні суди розглянули щонайменше чотири справи за однаковим сценарієм. Різні люди, різні підстави відстрочок, різні суди — і щоразу одна й та сама схема: скасувати відстрочку і мобілізувати людину за день, до того, як вона встигне оскаржити.

Студенту денної форми на Закарпатті ТЦК 5 червня 2026 року скасував відстрочку «за пропуски занять» — на підставі рапорту офіцера. Того ж дня мобілізував, наступного дня зарахував у військову частину. При цьому, за даними реєстру, відстрочка ще діяла. Суд зажадав від ТЦК докази пропусків — їх не знайшлося. І нагадав базову річ: відвідуваність занять — це питання між студентом і навчальним закладом. Поки студента не відрахували — відстрочка діє. Наказ про зарахування скасували, студента зобов'язали звільнити. Формулювання суду варте цитування: незаконні дії не можуть мати законних наслідків.

Аспіранта Харківського політехнічного інституту 24 червня 2026 року доставили в ТЦК у Береговому. Комісія поставила йому запитання про навчальний план — і, незадоволена відповідями, скасувала відстрочку: аспірант нібито «не зміг відповісти на базові питання». Університет підтвердив: зауважень немає, індивідуальний план виконано. Суд розставив усе по місцях: ТЦК не має повноважень перевіряти успішність і відвідуваність. Це компетенція навчального закладу.

Найбільш показова справа — батько дитини з інвалідністю. Він двічі подавав документи на відстрочку: 8 липня 2024 року і 16 грудня 2024 року, з повним пакетом. 13 жовтня 2025-го його призвали. 25 квітня 2026-го відмовили у звільненні. 10 вересня 2026 року Дніпропетровський окружний адмінсуд визнав призив протиправним і зобов'язав частину звільнити чоловіка.

І ось деталь, яка характеризує позицію ТЦК у цій справі краще за будь-які коментарі: на вимогу суду ТЦК не надав оскаржуваний наказ про призив. Відповідач у справі не показав суду документ, на підставі якого людину взяли в армію. За це з ТЦК стягнули 2 129,92 грн судових витрат. Сума смішна. Символ — точний.

Що з усього цього випливає для звичайної людини?

Перше. Скасувати формально чинну відстрочку ТЦК може — ніякий реєстр від цього не захищає. Але ця дія в описаних ситуаціях системно визнається судами незаконною.

Друге. Статус військовослужбовця не є тупиком. Судова практика в цих справах підтвердила: наказ про мобілізацію можна оскаржити і після виконання, коли людина вже зарахована до частини. Похідні накази — про зарахування — скасовуються разом із наказом про призив.

Третє — і це головне. Виграють не ті, хто голосніше обурюється, а ті, хто має документи. У справі батька дитини-інваліда вирішальним стало те, що обидва звернення за відстрочкою були подані письмово, з повним пакетом документів, і ці дати зафіксовані. У справі студента вирішальним стало те, що ТЦК не мав доказів прогулів. Суд — це робочий інструмент, але він працює на папері, тому папір і вирішує.

Справедливості заради: сильний контраргумент у влади існує. Держава стверджує, що частина людей використовує відстрочки «не за призначенням» — фіктивний догляд, формальне навчання. Але в описаних справах ТЦК доказів цього не пред'явив. «Аспірант не відповів на запитання» і «офіцер написав рапорт про прогули» — це не докази, це твердження. Суди з цим погодилися.

Важливе обмеження, про яке треба сказати прямо: всі чотири справи відомі з переказів УНІАН, ТСН і «Судово-юридичної газети», тексти судових рішень у відкритих реєстрах у цих публікаціях не наведені. Невідомо також, чи набрали рішення законної сили і чи оскаржить їх ТЦК в апеляції. Позиції ТЦК чи Генштабу як відомства щодо цієї серії справ у відкритому полі немає — редакція запитів не знайшла.

Але навіть із цією засторогою картина складається впізнавана. Відстрочка в реєстрі — не щит. Документи на руках і звернення під підпис — щит. А суд, як показують ці справи, останнім часом — стабілізаційний механізм, якого в цій системі, здається, не передбачали.

Принаймні не ті, хто скасовує відстрочку за день до мобілізації.