Ормуз став столом переговорів: Іран назвав умови відкриття протоки — і війна знову загострилася

Шість місяців тому головне питання звучало інакше.

Що залишиться від іранської ядерної та військової інфраструктури після ударів США та Ізраїлю?

Сьогодні питання значно прозаїчніше.

Хто контролюватиме прохід танкерів через кілька десятків кілометрів води між Іраном та Оманом?

І ось це, мабуть, найкраще показує, куди прийшла ця війна.

Конфлікт, який почався 28 лютого 2026 року, не завершився швидкою воєнною розв'язкою. Через шість місяців США та Іран опинилися у виснажливому протистоянні, а Ормузька протока стала одним із головних важелів тиску обох сторін.

27 серпня секретар Вищої ради національної безпеки Ірану Мохсен Резаї зробив досить показову заяву.

За його словами, посередники попросили Тегеран сформулювати умови, за яких Іран погодиться на відкриття — точніше, нормалізацію — Ормузької протоки.

Іран такий список готує.

Одна з умов уже названа: припинення війни в регіоні. В інтерв'ю Al-Manar Резаї говорив ширше і згадував припинення бойових дій у регіоні, включно з Ліваном.

Але тут потрібно розділити дві речі.

Сам Резаї назвав припинення війни.

Представник Корпусу вартових ісламської революції окремо заявляв, що повноцінного відкриття не буде, доки США не знімуть те, що Тегеран називає блокадою іранських портів, не буде вирішене питання компенсацій і не послаблять санкції.

Тобто формула фактично така:

хочете вільніший Ормуз — говорімо не лише про кораблі.

Говорімо про всю війну.

І саме тут протока перетворюється на переговорний стіл.

Чому Іран взагалі має такий важіль?

Тому що географія дуже невигідна для всіх інших.

Ормузька протока з'єднує Перську затоку з Оманською затокою та Аравійським морем.

Через неї експортують нафту і газ держави Перської затоки.

До війни масштаб був величезним.

За даними американського Управління енергетичної інформації, у першій половині 2025 року через Ормуз проходило близько 20,9 млн барелів нафти на добу — приблизно п'ята частина світового споживання рідких нафтопродуктів.

Через протоку також ішло понад 20% світової торгівлі скрапленим природним газом.

Обхідні маршрути існують.

Але вони не здатні повністю замінити Ормуз.

Саудівська Аравія та ОАЕ мають трубопроводи в обхід протоки, проте їхня сукупна потенційна додаткова пропускна спроможність значно менша за довоєнні потоки через Ормуз.

Саме тому те, що відбувається тут, відчувається не лише в Тегерані чи Вашингтоні.

Це може означати дорожче паливо в Європі.

Дорожчу логістику.

Дорожчі авіаквитки.

Дорожче виробництво.

І навіть дорожчу їжу, тому що регіон важливий не лише для нафти, а й для газу та виробництва добрив.

А тепер найважливіша поправка.

Коли в новинах пишуть «Іран закрив Ормуз» або «Іран готовий відкрити Ормуз», можна уявити шлагбаум.

Його немає.

Протока не була герметично перекрита.

Судна продовжують проходити.

Проблема в іншому: рух став різко меншим, небезпечнішим і нестабільнішим.

26 серпня через протоку пройшли лише п'ять товарних суден при десятиденному середньому показнику 15.

28 серпня Reuters нарахував сім таких проходів проти 17 днем раніше і того самого десятиденного середнього рівня близько 15. Частина кораблів також може вимикати транспондери, тому ці числа не є абсолютно повним підрахунком.

Інший показник ще наочніший.

За даними EIA, середній нафтовий потік через Ормуз у другому кварталі 2026 року становив лише 4,9 млн барелів на добу проти понад 20 млн до війни.

Потоки LNG — скрапленого природного газу — впали до 0,8 млрд кубічних футів на добу.

Тобто «відкрити Ормуз» у політичній мові означає не просто дозволити одному танкеру пройти.

Йдеться про повернення передбачуваного, страхованого і масового комерційного судноплавства.

Без мін.

Без постійної загрози ракет.

Без ситуації, коли судновласник вранці ще планує маршрут через протоку, а ввечері вже шукає, де сховати корабель.

Тут у гру вступає Оман.

Іран і Оман обговорюють тимчасовий навігаційний коридор.

За словами Резаї, частина маршруту проходитиме через оманські води, частина — через іранські.

Обговорюється центральний визначений канал, яким могли б рухатися судна.

Також йшлося про спільне розмінування.

Але й тут офіційні заяви не зовсім збігаються.

Корпус вартових ісламської революції заявляв, що Іран та Оман вже домовилися про контроль протоки та розподіл доходів.

А старший іранський співрозмовник Reuters майже одночасно казав, що деталі ще опрацьовуються.

Тобто говорити про готову угоду зарано.

Є переговорна конструкція.

Є коридор.

Є посередники.

Але остаточного режиму Ормуза немає.

І Вашингтон поки що не поспішає платити за цю конструкцію.

Наприкінці серпня адміністрація Дональда Трампа, навпаки, різко посилила економічний тиск.

24 серпня Міністерство фінансів США запустило Operation Economic Outcast — масштабну кампанію ізоляції іранських фінансових зв'язків.

Вашингтон прямо заявив, що хоче перекрити Тегерану економічні канали по всьому світу.

28 серпня США пішли далі.

Під удар потрапили підрозділи єгипетського Banque Misr в ОАЕ.

Американський Мінфін стверджує, що з січня 2024 року до червня 2026-го вони провели приблизно $1,8 млрд для 103 компаній, які Вашингтон пов'язує з іранськими тіньовими фінансовими мережами.

А 30 серпня міністр фінансів США Скотт Бессент заявив, що нові вторинні санкції можуть оголошуватися щотижня.

Механізм простий.

Торгуватимете або працюватимете з визначеними іранськими структурами — можете втратити доступ до доларової системи США.

І тут виникає очевидний конфлікт стратегій.

Іран говорить:

знімайте санкції — тоді говоримо про Ормуз.

США відповідають:

відкривайте Ормуз і змінюйте поведінку — інакше санкцій буде ще більше.

Домовлятися з таких стартових позицій непросто.

Особливо коли переговори знову супроводжуються вибухами.

30 серпня американські сили завдали ударів по іранських ракетних установках на острові Ларак у самій зоні Ормузької протоки.

За американською версією, іранські сили готувалися застосувати ракети та морські міни проти судноплавства.

Тегеран назвав атаку провокацією.

Після цього Іран запустив ракети по американських об'єктах у Йорданії.

Тобто всього через кілька днів після слів:

«ми готуємо умови для відкриття протоки»

біля тієї самої протоки знову почали стріляти.

Ось вам і вся дипломатія цієї війни в одному кадрі.

Сторони говорять про коридор для танкерів.

І одночасно готуються знищувати пускові установки та ставити або знешкоджувати міни.

Економіка тим часом підштовхує Тегеран до рішення.

AP повідомляє про довші черги на іранських заправках, високу інфляцію та подальше падіння курсу ріала.

Президент Масуд Пезешкіан називає американську політику економічною війною і водночас заявляє, що Іран не збирається капітулювати.

Це теж важлива деталь.

Санкції створюють тиск.

Але тиск — ще не капітуляція.

За десятиліття санкцій Іран навчився будувати тіньові фінансові та нафтові канали.

Саме тому Вашингтон тепер намагається бити не тільки по самому Ірану, а по банках, страховиках, суднах і компаніях у третіх країнах.

А Іран має свій інструмент міжнародного тиску.

Ормуз.

Ринок це прекрасно розуміє.

Після нової ескалації 30–31 серпня Brent знову піднявся вище $90 за барель.

Reuters також зазначає, що попри часткове відновлення нафтових потоків ризики судноплавства залишаються одним із головних факторів для світового нафтового ринку.

На цьому фоні слова «переговори про Ормуз» звучать майже технічно.

Насправді мова йде про значно більшу угоду.

Хто знімає блокаду?

Хто скасовує санкції?

Чи отримує Іран компенсації?

Хто контролює маршрут?

Чи допускаються військові кораблі?

Хто очищає міни?

Що буде з війною в Ірані, Лівані та інших точках регіону?

І лише після цього — скільки танкерів завтра пройде через протоку.

Тому Ормуз справді став переговорним столом.

Тільки дуже дивним.

На звичайному столі сторони кладуть документи.

На цьому — нафту, санкції, ракети, міни і приблизно п'яту частину світової енергетичної торгівлі.

І поки кожна сторона вважає, що саме інша повинна поступитися першою, відкрити протоку по-справжньому буде значно складніше, ніж просто провести корабель між Іраном та Оманом.