Звільнили після 13 лютого 2025-го — і відмовили в мільйоні: чому право на виплату могло нікуди не зникнути

За наданим редакції описом, чоловік розпочав військову службу у січні 2023 року у віці 21 року. Він брав участь у бойових діях, влітку 2023 року отримав поранення, пов’язане із захистом Батьківщини, довго лікувався, а наприкінці 2024 року військово-лікарська комісія визнала його непридатним до військової служби з переоглядом.

У березні 2025 року його звільнили.

Саме тут і починається найцікавіше. За словами автора кейсу, під час звільнення військова частина не захотіла приймати документи на мільйонну винагороду. Аргумент був простий: людина все одно звільняється.

Якби така відмова ґрунтувалася лише на факті звільнення після 13 лютого 2025 року, сьогодні вона виглядала б дуже сумнівно.

Міністерство оборони прямо роз’яснює, що військовослужбовцям, яких після 13 лютого 2025 року звільнили зі служби, виключили зі списків особового складу і які не отримали належну винагороду, виплата проводиться шляхом внесення змін до наказу про виключення зі списків. Після оформлення підтверджуючих документів гроші мають бути виплачені у встановленому порядку.

Тобто звільнення — не кнопка «анулювати мільйон».

Але є принципово важлива деталь. Фраза «звільнився після 13 лютого 2025 року — отримуй мільйон» була б неправильною.

13 лютого — це контрольна дата, а не єдина умова.

Постанова Кабінету Міністрів №153 передбачає винагороду для визначених категорій громадян України, які до набрання нею чинності були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років, проходили службу на цю дату та безпосередньо брали участь у бойових діях. Базовий поріг — сукупно щонайменше шість місяців бойової участі станом на дату набрання постановою чинності.

Якщо таких місяців менше, загальне правило інше: винагорода рахується пропорційно — по 1/6 від мільйона за кожні 30 днів безпосередньої участі в бойових діях.

Однак для поранених є критично важливий виняток.

Якщо людина брала участь у бойових діях менше шести місяців у зв’язку із захворюванням, пораненням, травмою, контузією чи каліцтвом, одержаними під час захисту Батьківщини, або через перебування та звільнення з полону — за встановлених постановою умов винагорода виплачується у повному розмірі.

Саме ця норма потенційно є ключовою для описаного нам випадку.

Міноборони окремо роз’яснило ще одну бюрократичну деталь: формулювання «одержані під час захисту Вітчизни» у постанові №153 та звичне для документів ВЛК «пов’язане із захистом Батьківщини» відомство вважає тотожними за змістом.

І ось тут виникає незручне запитання до військової бюрократії.

Навіщо людині після поранення, лікування та звільнення взагалі довелося самостійно повертатися до цього питання?

Ще 21 березня 2025 року заступник міністра оборони Сергій Мельник публічно заявляв: військовослужбовцю не потрібно самому ініціювати виплату. Оформлення покладено на командирів військових частин, які мають зібрати пакет документів, у тому числі надсилати запити до попередніх частин.

Пізніші роз’яснення Департаменту соціального забезпечення Міноборони це підтверджують ще конкретніше. Рапорти самих військовослужбовців для оформлення винагороди не вимагаються. Натомість потрібні документи про службу, громадянство, бойову участь, відсутність або наявність визначених видів відповідальності та підтвердження, що винагорода не була виплачена за попередніми місцями служби. Якщо людина служила у кількох частинах, відповідні довідки мають охопити кожне місце служби.

Інакше кажучи, держава задумала механізм як такий, що має працювати без квесту «збери сам папери, знайди колишню частину, переконай командира і доведи, що ти взагалі існуєш».

На практиці, судячи з описаного випадку та судових спорів, автоматичність іноді залишається радше на папері.

У кейсі, переданому редакції, колишній військовослужбовець звернувся по допомогу 1 червня 2026 року. Після аналізу документів було підготовлено заяву до військової частини з вимогою оформити необхідні довідки та запустити питання виплати. Документи, за описом, подали до 15 червня.

30 липня частина повідомила, що пакет сформовано і передано на погодження вищому командуванню.

А 26 серпня, за словами колишнього військовослужбовця, гроші вже були на рахунку. 31 серпня він повідомив про отримання 985 тисяч гривень.

Жодного позову. Жодної серії повторних скарг. За описом — одна підготовлена заява і пакет документів.

Це важливий практичний урок, але не чарівна формула.

Одна заява може запустити процес, особливо якщо людина очевидно підпадає під критерії, а документи вже існують у системі. Але немає норми, яка гарантує: «відправив один лист — через два місяці отримаєш гроші».

Якщо частина мовчить або відмовляє, наступним етапом можуть бути письмові звернення до вищого командування та адміністративний суд — залежно від обставин конкретної справи.

І судові рішення показують, що сам факт подальшого звільнення не обов’язково рятує військову частину від обов’язку провести виплату.

Наприклад, 24 лютого 2026 року Львівський окружний адміністративний суд у справі №380/21694/25 визнав протиправною бездіяльність частини щодо невиплати мільйона колишньому військовослужбовцю, який служив станом на 13 лютого 2025 року, мав підтверджену бойову участь і захворювання, пов’язане із захистом Батьківщини, а 22 травня 2025 року був виключений зі списків особового складу. Суд першої інстанції зобов’язав частину нарахувати і виплатити йому 1 млн грн.

А тепер — про межу 13 лютого.

Міноборони прямо зазначало: особи, які звільнилися до 13 лютого 2025 року, права на цю винагороду не мають, навіть якщо відповідали віковому критерію.

Тому тезу «якщо звільнили до 13 лютого — просто йдіть до суду і отримаєте мільйон» поширювати не можна.

Такі спори дійсно потрапляють до судів, але суд — це не автоматичне продовження каси.

Наприклад, у справі №520/33476/25 людина була звільнена ще у 2024 році. 1 червня 2026 року Харківський окружний адміністративний суд визнав неналежним розгляд її питання військовою частиною і зобов’язав розглянути його повторно, але не присудив безпосередньо виплату мільйона.

Отже, після 13 лютого ситуація значно сильніша: якщо всі критерії були виконані на контрольну дату, подальше звільнення не повинно саме по собі знищувати право.

До 13 лютого — зовсім інша юридична позиція, і обіцяти позитивний результат тут було б безвідповідально.

Залишається ще один момент. І він несподівано виявився чи не найбільш проблемним у всій історії.

Чому людині нібито нарахували 1 мільйон, а на рахунок надійшло 985 тисяч?

Математика проста: різниця становить рівно 15 тисяч гривень, тобто 1,5% від мільйона. Саме так автор кейсу пояснює суму — утриманням військового збору.

І для чинних військовослужбовців ставка військового збору з передбачених законодавством грошових винагород дійсно становить 1,5%. Це підтверджує Державна податкова служба і в роз’ясненнях на 2026 рік.

Але людина в нашому кейсі на момент виплати вже була звільнена.

І тут позиція самої ДПС інша.

В індивідуальній податковій консультації від 14 січня 2026 року №312/ІПК/99-00-24-03-03 ДПС розглядала саме винагороду за постановою №153 для звільнених після 13 лютого. Висновок податкової: оскільки виплата здійснюється вже звільненій людині, військовий збір у такій ситуації вона вважає необхідним обчислювати за ставкою 5%, а не 1,5%.

І це не залишилося одиничною старою позицією.

У свіжій індивідуальній консультації від 1 вересня 2026 року №5202/ІПК/99-00-24-03-03 ДПС знову дійшла висновку, що виплата за постановою №153 вже звільненій військовослужбовиці оподатковується військовим збором за ставкою 5%. Там же податкова розглядає таку виплату для звільненої особи як оподатковуваний дохід із застосуванням ПДФО.

Є принципове застереження: індивідуальна податкова консультація за законом має індивідуальний характер і формально захищає саме того платника податків, якому її видали. Сама ДПС це прямо зазначає.

Тому ми не стверджуємо, що 985 тисяч у наданому нам кейсі точно були нараховані неправильно.

Ми стверджуємо інше: пояснення «мільйон мінус стандартні 1,5% військового збору для уволенного — ось і 985 тисяч» не можна публікувати як безспірну юридичну норму.

Особливо після консультації ДПС від 1 вересня 2026 року.

І це, мабуть, найкраще показує всю проблему.

Держава створила мільйонну винагороду. Міноборони вже прямо пояснило, що звільненим після 13 лютого її можна виплачувати. Командири мають самі збирати документи. Рапорт людини взагалі не є обов’язковою умовою.

А потім колишній військовий все одно може роками не знати, що має право на гроші, сам запускати процедуру і ще окремо з’ясовувати, скільки з цього мільйона держава повинна утримати податками.

Для тих, кому після 13 лютого 2025 року при звільненні сказали «вам уже нічого не належить», головний висновок простий: така відповідь сама по собі ще нічого не доводить.

Потрібно перевірити не факт звільнення, а умови, які існували станом на 13 лютого 2025 року: вік при прийнятті або призові, категорію служби, бойову участь, документи про поранення чи захворювання, якщо бойового строку менше шести місяців, а також передбачені постановою обмеження щодо відповідальності.

Якщо ці умови виконані, у військової частини є офіційно описаний механізм виплати навіть після звільнення.

А ось якщо вам уже перерахували 985 тисяч як «мільйон мінус 1,5%», варто окремо отримати від частини розрахунок утриманих податків.

Бо після нашої перевірки головне запитання тут уже не лише «де мільйон?».

А ще й «як саме його порахували?».