Сказала, що чоловік військовий — і отримала відмову: чому захисникам України буває важко орендувати житло

Дружина військовослужбовця Олена розповіла миколаївському виданню «МикВісті», що їхня родина зараз шукає житло в Миколаєві.

Квартиру, яка їм підходила, знайшли. Але, за її словами, ситуація змінилася після звичайного запитання про чоловіка.

Олена повідомила, що він військовий. Після цього родина отримала відмову в оренді. Саме так послідовність подій описує жінка. Позиції власника квартири у публікації немає, тому ми не можемо незалежно встановити його мотиви або стверджувати, що причина відмови вже юридично доведена.

І все ж контекст цієї історії важко проігнорувати.

За словами Олени, її чоловік служить понад десять років. Після повномасштабного вторгнення у 2022 році він втратив житло в Маріуполі. Зараз служить на Харківщині, раніше воював, зокрема, на Миколаївщині та Курщині, отримував поранення. Усі ці подробиці наводяться саме зі слів дружини військового.

Виходить майже гротескна картина.

Людина роками служить державі. Війна забирає в неї власний дім. Потім її сім’я виходить на звичайний цивільний ринок і шукає дах над головою — і сама військова служба, за версією родини, стає причиною, через яку цей дах їм не хочуть надати.

Було б зручно списати все на одного дивного орендодавця.

Але цифри не дозволяють так легко закрити тему.

У дослідженні поведінки шукачів нерухомості, проведеному Factum Group у вересні 2025 року на замовлення OLX Нерухомість, 23% опитаних військовослужбовців повідомили про відмови під час оренди. Це було на п’ять процентних пунктів більше, ніж у порівнюваних даних попереднього періоду.

Причини, які називали респонденти, теж показові.

37% пов’язували відмову з очікуванням власника, що військовий проживатиме недовго. 32% — зі страхом, що житло нібито може стати потенційною ціллю через присутність військового. Також згадувалися побоювання щодо стану майна та платоспроможності.

І тут виникає неприємне запитання.

Якщо власник перевіряє дохід конкретної людини, строк оренди, кількість мешканців або просить заставу — це зрозуміла оцінка ризиків.

А якщо логіка інша: «військовий — значить проблеми»?

Тоді оцінюють уже не конкретного орендаря, а групу людей за одним статусом.

На побутовому рівні це дуже схоже на упередження. Але юридично ситуація складніша.

Український Закон «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» прямо поширюється на житлові відносини. Закон також забороняє визначені ним форми дискримінації не лише державним структурам або компаніям, а й фізичним особам.

Крім того, ухвалений у 2026 році Закон «Про основні засади житлової політики» закріплює принцип справедливості та рівного доступу до житла. У ньому прямо йдеться про недопущення дискримінації та рівний доступ незалежно від соціального й економічного статусу та особистих характеристик.

На перший погляд відповідь очевидна: значить, відмовляти військовому лише тому, що він військовий, незаконно?

Не поспішаймо.

У Цивільному кодексі існує принцип свободи договору. Сторони вільні укладати договір та обирати контрагента, хоча ця свобода реалізується з урахуванням законодавства, розумності та справедливості. Простіше кажучи, власника квартири в загальному випадку не можна змусити підписати договір із першою людиною, яка прийшла на перегляд.

Є ще один юридично важливий нюанс.

У 2018 році Верховний Суд в іншій категорії спору — щодо соціальної виплати військовослужбовцю — дійшов висновку, що вид військової служби сам по собі не є «персональною ознакою» для встановлення дискримінації в тому конкретному спорі. Це рішення не стосувалося оренди квартири і не означає автоматично, що військового можна безкарно виключати з ринку житла. Але воно показує: фраза «це дискримінація» ще не замінює юридичного аналізу конкретної справи.

Тому в історії з Миколаєва коректне формулювання поки таке: родина заявляє, що отримала відмову після повідомлення про військову службу чоловіка.

Чи стане це юридично встановленою дискримінацією — інше питання. Для такого висновку потрібні докази причини відмови і, якщо виникне спір, правова оцінка компетентного органу або суду.

Закон дає людині, яка вважає, що зазнала дискримінації, право звернутися, зокрема, до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини або до суду. Верховний Суд також наголошував, що заявник має навести фактичні дані, які дозволяють підтвердити дискримінаційне ставлення. Тобто листування, повідомлення або інше пряме підтвердження мотиву відмови тут можуть мати принципове значення.

Але навіть якщо прибрати юридичну частину, суспільне питання нікуди не зникає.

Держава роками говорить про підтримку військових, ветеранів та їхніх сімей. Суспільство демонструє високий рівень поваги до людей у формі. А на рівні звичайної квартири військовий може раптом перетворитися для когось із «захисника» на «небажаного орендаря».

І ось цей розрив важливіший за одну конкретну квартиру.

23% у дослідженні — це не доказ того, що кожен четвертий власник житла дискримінує військових. Так трактувати цифру неправильно.

Але це достатній сигнал, щоб не відмахуватися словами «поодинокий випадок».

Бо повернення військового до нормального цивільного життя починається не з урочистої промови.

Іноді воно починається зі значно простішого питання: чи здадуть йому квартиру, коли почують, ким він працює.