Пропустив строк — втратив право? Де військовому дають 30 днів, де три місяці, а де строку фактично немає

Уявімо просту ситуацію.

Військовослужбовець отримав постанову військово-лікарської комісії — ВЛК — з якою не погоджується. Паралельно частина не виплатила йому частину грошового забезпечення. А ще є наказ командира, який він вважає незаконним.

Три проблеми. І три різні годинники.

Саме тут починається головна пастка: фраза «на оскарження є три місяці» може бути правильною в одній ситуації і небезпечно неправильною в іншій.

ВЛК: 30 днів на скаргу — але це ще не вся історія

Міністерство оборони у своєму актуальному роз’ясненні на 2026 рік прямо вказує: для досудового оскарження висновку ВЛК скаргу потрібно подати у 30-денний строк. Положення про військово-лікарську експертизу, затверджене наказом Міноборони №402, відсилає щодо строку скарги до законодавства про звернення громадян.

Але звідси не випливає правило: «після ВЛК завжди є три місяці на суд».

Кодекс адміністративного судочинства України — КАС — містить одразу кілька строків. Загальний строк для звернення громадянина до адміністративного суду становить шість місяців. Для спорів щодо прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення — один місяць. А якщо законом дозволено досудове оскарження і людина ним скористалася, частина четверта статті 122 КАС передбачає три місяці з дня вручення рішення за скаргою.

Саме так сталося у справі №500/47/26, яку Тернопільський окружний адміністративний суд вирішив 11 березня 2026 року. Колишній військовослужбовець спочатку оскаржив постанову ВЛК до Центральної ВЛК, отримав рішення за скаргою, а потім пішов до суду. Суд застосував тримісячний строк саме тому, що позивач використав досудову процедуру.

Тобто теза «судове оскарження ВЛК — три місяці» без додаткових пояснень некоректна.

Потрібно спочатку відповісти на три питання: хто оскаржує рішення, що саме оскаржується і чи була перед цим використана адміністративна скарга.

Наказ командира: один місяць — часто так. Але не на все підряд

Військова служба є різновидом публічної служби. Тому в спорах, безпосередньо пов’язаних із її проходженням, суди застосовують спеціальний місячний строк із частини п’ятої статті 122 КАС. У 2026 році це окремо роз’яснювало й Міністерство оборони, згадуючи незаконні накази, дисциплінарні стягнення та інші рішення органів військового управління.

Але й тут небезпечно писати: «будь-яке рішення військової частини — один місяць».

КАС одночасно містить загальний шестимісячний строк, спеціальний місячний строк для публічної служби та тримісячний строк після використання передбаченого законом досудового порядку. Окремі категорії спорів можуть мати ще й спеціальні правила.

Тому спочатку треба визначити юридичну природу конкретного наказу чи бездіяльності, а вже потім рахувати календар.

З досудовими скаргами ситуація також складніша, ніж просте «є один місяць». Закон «Про звернення громадян» передбачає, що скарга на рішення до вищого органу може бути подана протягом року з моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з моменту, коли громадянина ознайомили з цим рішенням. Пропущений з поважної причини строк може бути поновлений органом, який розглядає скаргу.

А тепер найцікавіше — гроші

Саме тут за останній рік відбулася зміна, яку легко пропустити, якщо користуватися старими юридичними пам’ятками.

Після змін 2022 року частина перша статті 233 Кодексу законів про працю — КЗпП — передбачала тримісячний строк для звернення працівника до суду щодо порушення його права на оплату праці.

Але 11 грудня 2025 року Конституційний Суд України визнав цю норму неконституційною в частині, де вона обмежувала трьома місяцями звернення до суду щодо стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Неконституційна частина втратила чинність у день ухвалення рішення.

Для військовослужбовців це не абстрактна історія.

Судова практика давно застосовує статтю 233 КЗпП і до спорів про грошове забезпечення військових. У 2026 році суди вже прямо враховують рішення Конституційного Суду і виходять із того, що під час продовження служби вимоги про належне грошове забезпечення не обмежуються колишнім тримісячним строком.

І тут треба виправити ще одну дуже важливу формулу.

Право не є «безстроковим, поки людина служить саме в тій військовій частині, з якою виник спір».

Ключове питання — чи завершила людина військову службу взагалі.

Перевели в іншу частину? Це не звільнення

Верховний Суд окремо звертав увагу: виключення військовослужбовця зі списків особового складу однієї частини не означає автоматичного закінчення військової служби.

Людину можуть виключити зі списків тому, що її переводять до іншої частини. Служба при цьому триває. Верховний Суд сформулював цю відмінність у справі №400/8927/23, а у 2026 році суди вже застосовують її до спорів щодо строків грошових вимог.

Тому формула «після виключення зі списків частини пішли три місяці» може завести військовослужбовця зовсім не туди.

Переведення — це не звільнення.

А коли три місяці справді стають критичними?

Після фактичного звільнення з військової служби ситуація інша.

Частина друга статті 233 КЗпП продовжує передбачати тримісячний строк у справах про виплату всіх сум, що належать особі при звільненні. І рішення Конституційного Суду від 11 грудня 2025 року цю окрему норму не скасувало.

Але навіть тут рахувати три місяці просто від дня виключення зі списків — занадто грубо.

25 червня 2026 року Верховний Суд у справі №520/25416/25 сформулював значно точніше правило: тримісячний строк у спорі про грошове забезпечення після звільнення рахується з дня, коли людина отримала письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні. У тій справі таким документом був грошовий атестат.

І ще одна неприємна деталь.

Пізніше надісланий запит із проханням уточнити окремі виплати не обов’язково запускає строк заново. У цій же справі Верховний Суд погодився, що військовослужбовець, який отримав грошовий атестат, а потім понад п’ять місяців нічого не робив, строк пропустив.

Ось де справді небезпечно чекати.

Пропустив — усе закінчилося? Не завжди

КАС не працює за принципом «один день запізнення — двері назавжди зачинені».

Якщо позов подано після закінчення строку без заяви про його поновлення, суд залишає позов без руху і дає десять днів, щоб подати заяву про поновлення або навести інші підстави. Якщо суд не визнає причини поважними, позов можуть повернути або, якщо провадження вже відкрито, залишити без розгляду.

Але «поважна причина» — це не чарівне слово.

Верховний Суд неодноразово наголошував: сам по собі воєнний стан або сам факт мобілізації ще не означають автоматичного поновлення строку. Треба показати конкретну перешкоду: виконання бойових завдань, перебування в районі бойових дій, тяжке лікування, фактичну неможливість отримати документи чи звернутися до суду — і підтвердити це доказами.

І це, мабуть, найважливіший практичний висновок.

Не варто сприймати поновлення строку як запасний парашут. Суд може його відкрити. А може вирішити, що людина просто зволікала.

Що в початковій пам’ятці потрібно виправити

Перше. «Оскарження ВЛК у суді — три місяці» не є універсальним правилом. Три місяці можуть застосовуватися після адміністративного оскарження. В інших ситуаціях необхідно перевіряти місячний або загальний шестимісячний строк за статтею 122 КАС.

Друге. «Будь-яке рішення військової частини оскаржується протягом місяця» — надто широке формулювання. Місячний строк справді є ключовим для спорів про проходження публічної служби, але категорію спору потрібно визначати окремо.

Третє. «Грошові вимоги необмежені, поки служиш у цій конкретній частині» — неточно. Після рішення Конституційного Суду набагато важливішим є продовження військової служби як такої, а не перебування в конкретній частині. Переведення між частинами саме по собі звільненням не є.

Четверте. «Три місяці рахуються від виключення зі списків військової частини» — також занадто спрощено. Для виплат після звільнення Верховний Суд у 2026 році прив’язав початок строку до отримання письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми.

Тому найкраще правило тут звучить не дуже ефектно, зате працює:

спочатку визначте, що саме ви оскаржуєте, потім — яка норма встановлює строк, і лише після цього — з якої конкретної дати він почався.

Тому що в одному спорі три місяці можуть бути запасом часу.

А в іншому — людина вже втратила два місяці, поки була впевнена, що вони в неї ще є.