Коли силовики стріляють один в одного: конфлікт СБУ та ГУР показав проблему, небезпечнішу за саму перестрілку

У ніч з 1 на 2 вересня в одному з житлових районів Києва конфлікт між співробітниками Служби безпеки України та військовослужбовцями Головного управління розвідки Міністерства оборони переріс у застосування вогнепальної зброї.

За даними Reuters, поранення отримали троє представників ГУР. Державне бюро розслідувань після цього повідомило про дві підозри: працівнику СБУ — за ч. 2 ст. 365 Кримінального кодексу, військовослужбовцю ГУР — за ст. 348.

І вже тут починається найважливіше.

Це не історія, де одна державна структура затримала звичайного підозрюваного, а той чинив опір.

По різні боки конфлікту опинилися озброєні люди двох державних силових відомств.

Причому їхні версії того, що сталося, суттєво відрізняються.

СБУ заявляє, що проводила операцію для запобігання замаху, який нібито організовувала російська ФСБ. За версією Служби, заступник командира Російського добровольчого корпусу Степан Каплунов контактував із російськими спецслужбами, мав допомогти організувати вбивство одного з російських опозиціонерів та отримував завдання щодо інших військових Сил оборони.

СБУ також стверджує, що в його телефоні зафіксувала листування з представником ФСБ, а сам Каплунов визнав контакти та співпрацював зі слідством.

Під час обшуку, за версією СБУ, інша група озброєних людей спробувала заблокувати правоохоронців і здійснила напад на слідчо-оперативну групу. Саме тому була залучена «Альфа», а зброю застосували для припинення збройного спротиву.

Якщо ця версія буде доведена — ситуація серйозна.

Але існує інша версія. І вона не менш серйозна.

Каплунов стверджує, що 23 серпня його фактично викрали, закували в кайданки, зав’язали очі й дев’ять діб утримували без нормальної публічної процедури. Він заявив, що погодився з версією про зв’язки з ФСБ через психологічний тиск, а після звільнення від своїх слів відмовився. Його адвокат також ставить питання про відсутність протоколу затримання та участі захисника.

Це поки саме твердження Каплунова та його сторони, а не встановлений судом факт.

І ось тут принципово важлива деталь: Генеральна прокуратура не просто відмахнулася від цієї версії. Ще 1 вересня було відкрито окреме розслідування щодо зникнення Каплунова — зі встановленням причетних осіб, мотивів і маршруту його переміщення.

Тобто держава зараз фактично розслідує одразу дві надзвичайно небезпечні версії.

Перша: представники ГУР могли атакувати співробітників СБУ, які законно виконували антитерористичне завдання.

Друга: перед цим представники самої СБУ могли допустити незаконні дії щодо військовослужбовця.

І саме тому ця історія значно більша за питання «хто першим вистрілив».

Бо держава відрізняється від озброєного угруповання не наявністю форми, посвідчень чи красивих емблем.

Вона відрізняється правилами.

Хто може затримати людину.

На якій підставі.

Де вона перебуває.

Хто має доступ до адвоката.

Хто санкціонує обшук.

Хто відповідає за застосування зброї.

І хто карає силовика, якщо він вирішив, що закон для нього необов’язковий.

Коли ці правила перестають працювати, громадянин бачить вже не державні інституції. Він бачить кілька сильних груп, кожна з яких має зброю, своїх командирів, свої аргументи і свою версію правди.

Саме тут з’являється те саме відчуття безсилля перед владою.

Не тому, що в інтернеті хтось написав слово «мафія».

А тому, що звичайна людина ставить просте питання: якщо озброєні державні структури не можуть вирішити конфлікт між собою без стрілянини, що робити громадянину, якщо в подібному конфлікті опиниться він?

Це ще не доказ того, що Україна перетворилася на «мафіозну державу».

Таке твердження було б сильнішим за наявні докази.

Але є небезпечна межа.

Держава починає нагадувати систему кланів тоді, коли формальні процедури поступаються відомчій лояльності, силові структури сприймають одна одну як суперників, а питання впливу вирішуються не незалежним арбітром, а силою, зв’язками та закритими домовленостями.

І події у Києві змушують дуже серйозно запитати, наскільки далеко від цієї межі перебуває система.

Особливо тому, що проблема контролю над СБУ виникла не 2 вересня.

У звіті Європейської комісії за 2025 рік прямо зазначалося, що прогресу в реформуванні СБУ за звітний період не було. Єврокомісія рекомендувала звузити її повноваження до завдань національної безпеки, обмежити слідчі функції, створити ефективні запобіжники від зловживань і посилити внутрішній та зовнішній контроль. Окремо там ішлося про необхідність зміцнення антикорупційних механізмів.

Тобто питання не вигадане журналістами після перестрілки.

Про проблему інституційного контролю Україну попереджали до неї.

Є й історичний фон. hromadske нагадує про давню напругу між частинами СБУ та ГУР і про справу Дениса Кірєєва, щодо загибелі якого колишній керівник ГУР Кирило Буданов публічно висував звинувачення на адресу працівників СБУ. Це не доводить зв’язок двох справ, і такого зв’язку офіційно не встановлено. Але показує, що взаємна недовіра між середовищами двох служб виникла не вчора.

Президент Зеленський після нового конфлікту заявив про внутрішні розслідування та відповідальність обох сторін. 3 вересня він повідомив, що за результатами ситуації будуть звільнені заступники керівників двох структур.

Це необхідна реакція.

Але кадрові перестановки самі по собі ще не відповідають на головне питання.

Чи буде суспільству зрозуміло, що саме сталося?

Хто віддав накази?

На якій правовій підставі Каплунов перебував під контролем СБУ?

Хто першим застосував зброю?

Чи було її застосування законним і пропорційним?

І чи понесуть відповідальність не лише виконавці, якщо слідство встановить порушення, а й ті, хто створив умови для такого конфлікту?

4 вересня суди вже обирали запобіжні заходи двом підозрюваним — військовослужбовцю ГУР Сергію Іванову та співробітнику СБУ Назару Верхолі. В обох випадках обрано заходи, не пов’язані з триманням під вартою, хоча прокурори просили суворіші рішення. Самі засідання проходили у закритому режимі.

Секретність під час війни іноді необхідна. Спецслужби не можуть публікувати кожне оперативне джерело, агента чи метод роботи.

Це сильний і справедливий контраргумент.

Але державна таємниця не може перетворюватися на універсальну відповідь на питання про законність дій самої держави.

Бо саме в цьому місці і народжується безкарність: не обов’язково тоді, коли злочин вже доведений, а тоді, коли суспільство перестає вірити, що його взагалі можна чесно розслідувати.

Тому результат цієї історії визначатиметься не кількістю звільнених генералів.

Він визначатиметься дуже просто.

Чи зможе держава розслідувати власних озброєних людей так само принципово, як вона вимагає дотримуватися закону від звичайного громадянина.

Інакше найнебезпечнішим наслідком перестрілки між СБУ та ГУР стане не сама стрілянина.

А переконання людей, що для тих, у кого достатньо влади та зброї, існують інші правила.