Європа називає це російською «гібридною війною». Але Монако і Nord Stream змушують поставити незручне питання

Почнемо з того, що у справі Лейпцига німецька версія тримається не лише на політичних заявах.

1 вересня уряд Німеччини офіційно заявив, що відповідальність за спробу атаки на аеропорт Лейпциг/Галле 4 серпня несе Росія. Міністр внутрішніх справ Александер Добріндт сказав, що такого висновку дійшли на підставі сукупності поліцейського розслідування, почерку операції та розвідувальної інформації.

І є конкретика.

За даними спільного розслідування NDR, WDR і Süddeutsche Zeitung, один із підозрюваних — громадянин Білорусі, який також має російський паспорт. Його ДНК, за даними журналістів, знайшли на дроні, всередині ємності з вибухівкою та на антені біля аеропорту. Другого підозрюваного розглядають як логіста та інструктора операції; повідомлялося, що він має латвійський і російський паспорти, а слідчі встановили зв’язок одного з фігурантів із російською розвідкою.

Тобто версія «Берлін просто вирішив звинуватити Москву» погано узгоджується з тим, що відомо зараз.

Але тут починається друга половина історії.

У червні в Монако вибуховий пристрій тяжко поранив українського бізнесмена Вадима Єрмолаєва, його партнерку та дитину. Прокуратура Монако спочатку відкрила справу саме про замах на вбивство і окремо наголосила: на той момент підстав для терористичної кваліфікації не було.

Підозрюваною стала українка Анастасія Березовська. Вона повернулася до України, після чого була знайдена застреленою.

І ось тут з’являється деталь, яку вже неможливо списати на «російську пропаганду».

Сама Служба безпеки України офіційно повідомила, що після повернення Березовська контактувала з двома чоловіками: колишнім співробітником правоохоронних органів і чинним співробітником Головного управління розвідки Міноборони України. Обидва, за даними слідства, неодноразово переказували їй кошти на банківські та криптовалютні рахунки, через що їх перевіряли на можливу причетність до замаху в Монако.

Чинний співробітник ГУР також став фігурантом справи про вбивство Березовської. При цьому він заявив слідству, що не повідомляв керівництву про свої контакти з нею і діяв на власний розсуд. Українські правоохоронці підкреслювали, що розслідування триває, а керівник ГУР сприяє йому.

Це важливе розмежування.

Є підстави перевіряти людей, пов’язаних із ГУР. Але немає встановленого судом факту, що керівництво ГУР наказало підірвати Єрмолаєва.

Сам Єрмолаєв пізніше прямо звинуватив українську військову розвідку в організації замаху. Це його твердження, а не доведений вироком факт.

А тепер Nord Stream.

Тут рівень доказовості вже інший.

У 2026 році німецька федеральна прокуратура висунула обвинувачення українцю Сергію К., якого слідство вважає одним із керівників групи, що у вересні 2022 року заклала вибухівку на газопроводах Nord Stream 1 і Nord Stream 2.

Найважливіше формулювання прокуратури: група, до якої входили українські військовослужбовці, діяла, за версією німецького слідства, «за наказом державних органів України». У серпні 2026 року в Хорватії затримали ще одного українського підозрюваного — професійного водолаза. Київ заперечує державну причетність до підриву.

Ось чому історія стає складнішою.

Якщо українські державні структури могли організувати секретну диверсійну операцію проти критичної інфраструктури в Європі — а саме це зараз стверджує німецьке обвинувачення у справі Nord Stream, — то журналіст не має права вважати українську участь в іншому європейському інциденті неможливою лише тому, що Україна є союзником ЄС.

Але і зворотне твердження було б такою ж маніпуляцією.

Nord Stream не доводить українську причетність до Лейпцига.

Монако не доводить її.

Корупційні скандали не доводять її.

Навіть дуже серйозний конфлікт між українськими спецслужбами цього не доводить.

3 вересня президент Володимир Зеленський сам оголосив розслідування після перестрілки між СБУ та ГУР, внаслідок якої були поранені співробітники військової розвідки. Це цілком реальна ознака проблем із взаємодією та контролем усередині силового блоку. Але перетворювати її на доказ конкретної операції в Німеччині було б стрибком через кілька відсутніх ланок.

Так само з корупцією.

Європейський парламент у 2026 році одночасно визнав результати українських антикорупційних органів і висловив занепокоєння спробами послаблення їхньої незалежності та проблемами у справах про високопосадову корупцію. Це аргумент на користь зовнішнього контролю і скепсису до державних заяв. Але не доказ того, хто запустив дрон у Лейпцигу.

Є ще показова польська історія.

The Guardian вивчив матеріали справи про посилку з компонентами для вибухівки, яку польська влада пов’язувала з російською операцією. Офіційний представник польських спецслужб наполягав, що це російський задум. Водночас журналіст знайшов у матеріалах справи джерело, яке вказувало на можливі зв’язки одного з посередників з українською військовою розвідкою та можливий кінцевий маршрут вибухівки до російського Калінінграда. Остаточно походження цієї конкретної посилки публічно не встановлене.

Ось, мабуть, головний висновок.

Російська диверсійна діяльність у Європі — не вигадка. ЄС уже має окремий санкційний режим за російські дестабілізаційні операції, а німецькі справи містять конкретні сліди, підозрюваних та розвідувальні дані.

Але війна спецслужб майже ніколи не виглядає як табличка з написом «це зробила Москва» або «це зробив Київ».

Монако показало, що люди з українських силових структур можуть опинитися в центрі надзвичайно темної історії за кордоном.

Nord Stream показує ще більше: німецьке слідство вже прямо говорить про наказ українських державних органів.

Тому правильне питання після кожної нової диверсії звучить не «кому ми більше довіряємо?».

Воно звучить простіше:

Що саме доведено?

У випадку Лейпцига сьогодні оприлюднені факти сильніше підтримують російську версію. Доказів української операції під чужим прапором ми не знайшли.

Але після Монако та Nord Stream вимога показувати докази перед тим, як перетворювати розвідувальну атрибуцію на політичну істину, вже точно не є «проросійською».

Це просто нормальна журналістика.