«У нас тил» — не аргумент: коли повторне лікування після поранення дає право на 100 тисяч

Головна помилка тут починається зі слова «повторне».

Постанова Кабінету Міністрів №168 не містить правила: «100 тисяч платять тільки за першу госпіталізацію». Чинна норма передбачає включення до наказів на виплату 100 000 гривень військовослужбовців, які через поранення, контузію, травму або каліцтво, пов’язані із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні, отримують медичну чи реабілітаційну допомогу у стаціонарних умовах або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком військово-лікарської комісії.

Тобто законодавець описав причину лікування і його форму. Номера госпіталізації — «перша», «друга», «третя» — у цій конструкції немає.

І це вже не просто теоретичне прочитання норми.

19 березня 2026 року Верховний Суд розглянув справу №600/367/24. Військова частина заперечувала виплату, зокрема тому, що під час спірних госпіталізацій військовослужбовець лікував уже захворювання та наслідки раніше перенесеної акубаротравми, а не саме «первинне поранення».

Верховний Суд із таким формальним підходом не погодився. Суд прямо зазначив: постанова №168 не вимагає безперервного перебування у стаціонарі від самого моменту поранення. Якщо людина повторно або надалі госпіталізується за медичними показаннями, пов’язаними з раніше отриманим пораненням, яке пов’язане із захистом Батьківщини, право на відповідну додаткову винагороду зберігається. Апеляційне рішення про відмову було скасовано, а рішення першої інстанції на користь військовослужбовця — залишено в силі.

І тут є принципова межа.

Сам факт того, що військовий колись був поранений, не перетворює будь-яке його подальше лікування на підставу для 100-тисячної виплати. Якщо людина госпіталізована через іншу, не пов’язану з тим пораненням хворобу, цієї підстави немає.

Потрібен причинний зв’язок: сьогоднішня госпіталізація має бути наслідком того самого поранення, контузії або травми, які пов’язані із захистом Батьківщини. Саме це Верховний Суд назвав вирішальним.

Ось чому медичні документи — не формальність.

У справі №600/367/24 медичні документи прямо вказували, що діагнози, з якими військовослужбовець перебував у стаціонарі, були наслідками раніше перенесеної акубаротравми. Крім того, причинний зв’язок поранення із захистом Батьківщини підтверджувала військово-лікарська комісія — ВЛК. Верховний Суд підкреслив особливе значення саме такого висновку.

Тому практична порада писати у виписці про «наслідки поранення» має сенс. Але тут важливо не створювати ще один бюрократичний міф: закон не встановлює якоїсь однієї магічної фрази, без якої виплати автоматично немає.

Важливий зміст документа. Із нього повинно бути зрозуміло, що нинішній діагноз і стаціонарне лікування пов’язані з наслідками конкретного попереднього поранення. Якщо лікар може медично обґрунтовано вказати дату травми та зв’язок із її наслідками, це суттєво зменшує простір для майбутньої суперечки.

Для військовослужбовців ЗСУ наказ Міноборони №260 окремо називає підставою для наказу про 100-тисячну винагороду довідку про обставини травми, яка містить інформацію про отримання поранення під час захисту Батьківщини. А коли виникає спір саме щодо повторного лікування, медичні виписки та постанова ВЛК фактично стають ключовим доказовим ланцюгом.

Тепер інше популярне пояснення: «Поранення отримав у військовій частині №1 — нехай вона і платить».

Звучить просто. Але після переведення система грошового забезпечення працює не так.

Чинний наказ №260 встановлює для ЗСУ загальне правило: грошове забезпечення виплачується за місцем, де військовослужбовець перебуває на грошовому забезпеченні, на підставі наказу командира. При вибутті до нового місця служби забезпечення за період після виключення зі списків старої частини і до прийняття посади здійснюється вже за новим місцем служби після зарахування там на грошове забезпечення.

Отже, орієнтир — не місце, де колись стався вибух або було отримано поранення, а конкретний період і конкретне місце грошового забезпечення.

Якщо право на виплату виникло за період, коли військовий перебував на забезпеченні старої частини, невиплачена сума за цей період не зникає. Наказ №260 прямо говорить: грошове забезпечення, яке не виплатили своєчасно або виплатили у меншому розмірі, підлягає виплаті за весь період, протягом якого військовослужбовець мав на нього право.

Але якщо після переведення новий період стаціонарного лікування припав уже на час, коли військовий перебуває на грошовому забезпеченні за новим місцем служби, відсилати його назад до попередньої частини лише тому, що саме там було отримано поранення, — дуже сумнівний аргумент.

Є нюанс: потрібно дивитися не на назву установи, а на накази про виключення і зарахування та фактичне місце грошового забезпечення. ТЦК, навчальний центр чи інший підрозділ не завжди самостійно проводить усі фінансові операції. Тому перед спором варто встановити, яка саме військова частина або фінансовий орган офіційно здійснює грошове забезпечення конкретного військовослужбовця.

І звідси випливає відповідь на ще одну фразу: «У нас тилова частина, бойових у нас немає».

Так, перебування в тиловій частині саме по собі не дає 100 тисяч. Але й не забирає право на виплату, яка виникла через стаціонарне лікування наслідків бойового поранення.

Це дві різні юридичні підстави. Для звичайної 100-тисячної винагороди за участь у бойових діях важливі бойові завдання, райони та час участі. Для виплати під час стаціонарного лікування після поранення постанова №168 окремо встановлює іншу категорію. Вимоги, що військова частина обов’язково має бути «бойовою», у цій нормі немає.

Саме тут бюрократична логіка іноді стає цікавішою за сам закон: «ми таке зазвичай не платимо» ще не означає «вам це не належить».

Що робити, якщо відмова поки існує тільки усно?

Найгірший варіант — залишити її усною.

Військовослужбовцю доцільно подати письмовий рапорт із чітко визначеними періодами лікування та додати копії довідки про обставини поранення, медичних виписок і постанов ВЛК. Варто прямо просити провести нарахування додаткової винагороди за конкретні дати або надати письмове мотивоване рішення про відмову.

Не менш важливо зберегти доказ подачі. Міноборони у своєму роз’ясненні прямо рекомендує мати відмітку про реєстрацію на другому примірнику або інше підтвердження надсилання. За загальним порядком скарга може подаватися командиру або вищому командиру; Міноборони також називає гарячу лінію 1512, Офіс Військового омбудсмана та Головне управління захисту прав військовослужбовців як канали захисту прав, у тому числі щодо належних виплат.

І лише якщо адміністративний шлях не дає результату або частина прямо заперечує саме право на виплату, постає питання адміністративного суду.

А ось зі строками тут є деталь, через яку старі консультації вже небезпечно копіювати дослівно.

Ще у 2025 році Верховний Суд виходив із того, що для спорів про грошове забезпечення військовослужбовців спеціальною є стаття 233 Кодексу законів про працю, а не загальний місячний строк для спорів про проходження публічної служби. Тоді частина перша статті 233 передбачала три місяці з моменту, коли людина дізналася або мала дізнатися про порушення права.

Але 11 грудня 2025 року Конституційний Суд визнав цю тримісячну межу неконституційною в частині вимог працюючої людини про стягнення зарплати та інших належних їй виплат.

І наслідок уже видно в практиці Верховного Суду.

9 липня 2026 року у справі №420/14657/25 суд розглядав ситуацію діючої військовослужбовиці. Вона була переведена до нового місця служби та виключена зі списків старої частини, але зі служби не звільнялася. Верховний Суд окремо наголосив на цьому і скасував рішення, які ґрунтувалися на тримісячному обмеженні частини першої статті 233, оскільки відповідна норма втратила чинність у цій частині після рішення Конституційного Суду.

Це важливо: «виключення зі списків військової частини через переведення» і «звільнення з військової служби» — не одне й те саме.

Тому формула «після виключення зі списків у вас три місяці» занадто груба і в окремих ситуаціях просто вводить військового в оману.

Інша ситуація — коли військова служба справді припинена. Частина друга статті 233 КЗпП продовжує передбачати тримісячний строк у спорах про всі суми, належні при звільненні, причому відлік прив’язаний до отримання письмового повідомлення про нараховані та виплачені при звільненні суми. Верховний Суд підтвердив застосування цього правила до звільненого військовослужбовця і в постанові від 19 серпня 2026 року у справі №200/7426/25.

Тобто після рішення Конституційного Суду ситуація стала парадоксальною. Для військового, який продовжує службу, старий тримісячний бар’єр частини першої статті 233 більше не можна механічно застосовувати до вимог про належні виплати. Для звільненого військового спеціальне тримісячне правило частини другої збереглося.

Чекати роками через це все одно не варто. Чим раніше військовий зафіксує вимогу, отримає документи про нарахування і письмову позицію частини, тим простіше буде доводити не лише саме право, а й конкретний період та суму.

У підсумку правило досить просте.

Повторне лікування не скасовує право. Переведення не обнуляє наслідки старого поранення. Тилове місце служби саме по собі не є підставою відмовити.

Але між правом, записаним у постанові, і грошима на рахунку стоять документи. І саме там — у виписці, довідці про обставини травми, постанові ВЛК та правильно зареєстрованому рапорті — найчастіше і вирішується, чи стане гарантована державою виплата реальною.