Корупція обійшла ракети: 72% українців покладають на Зеленського відповідальність за корупцію в його оточенні

Цифри опитування КМІС, оприлюднені 28 вересня, звучать як докір, написаний самою країною.

72% респондентів вважають: президент несе відповідальність за те, що коїть його оточення. Не згодні — 25%. І стільки ж, 72%, кажуть: з початку повномасштабного вторгнення корупція в Україні зросла. Лише 6% вірять, що вона зменшилася.

Опитування КМІС проводили 12–21 вересня. 1003 респонденти віком від 18 років на підконтрольних Україні територіях. Тобто це не столичні салони, а реальна країна — з обстрілами, світловими відключеннями і фронтом десь поруч.

Окремо соціологи наголошують: мова про суспільне сприйняття, а не юридичну кваліфікацію. Це важливе застереження. Але саме сприйняття і є політичною реальністю президента.

Чому саме зараз цифри склалися такою картиною? Випадковість тут виглядає слабкішою за хронологію.

У вересні НАБУ і САП провели операцію «Карфаген». За версією слідства, в Офісі генерального прокурора діяла злочинна організація, яка протегувала шахрайським кол-центрам. Серед підозрюваних — прокурори ОГП, зокрема Сергій Кропива. Показова деталь: невдовзі його посаду просто ліквідували.

7 вересня на тлі цієї операції генпрокурор Руслан Кравченко подав у відставку. Сам він назвав рішення політичним.

А далі сюжет повернувся так, як не вміє навіть найзапекліший сценарист.

13–14 вересня Кравченко заявив, що підписав підозру директору НАБУ Семену Кривоносу — нібито через фіктивне усиновлення для уникнення кримінальної відповідальності. І невдовзі після цього покинув Україну.

НАБУ відповіло сухо і жорстко: станом на ранок 14 вересня підозру Кривоносу офіційно не вручали. А те, що відбувається, бюро назвало продовженням системної атаки на антикорупційні органи.

15 вересня Кравченко, уже з-за кордону, звинуватив НАБУ у спробах домогтися скасування підозри через кулуарні домовленності. Це його версія. Доказів публічно вона поки що не отримала.

Фінальний штрих: журналісти «Української правди» знайшли екс-генпрокурора у Відні. З'ясувалося, що він зареєструвався там за підставною адресою — і вже під час реєстрації журналісти зафіксували порушення.

Тобто людина, яка очолювала прокуратуру і підписувала підозри іншим, тепер мешкає в Австрії. Юридичного статусу підозрюваного у справі «Карфаген» у Кравченка немає — підозру йому ніхто не вручав. Але й пояснень, чому генпрокурор часу війни опинився за кордоном, суспільство не почуло.

16 вересня Верховна Рада на тлі історії з кол-центрами посилила відповідальність за шахрайство — додала до Кримінального кодексу дві нові статті. Реакція законодавців красномовна: проблема визнана, питання лише в тому, хто саме за неї відповідає.

29 вересня Зеленський вивів Кравченка зі складу РНБО. Формально — рутинне кадрове рішення. За часом — за тиждень після публікацій про Відень і за день після оприлюднення опитування. Прямих доказів, що президент реагував саме на соціологію, немає. Але збіг дат говорить сам за себе.

Що означають ці 72% на практиці?

Для президента — те, що звичний захисний аргумент «війна виправдовує все» перестав працювати. Люди бачать: поки одні тримають фронт, інші, за версією слідства, прикривали шахрайські кол-центри з крісел в Офісі генпрокурора.

Для західних партнерів це теж не абстракція. Довіра до України у Вашингтоні, Брюсселі та Лондоні вимірюється в тому числі тим, як країна справляється з корупцією. А тут головний антикорупційний орган і головна прокуратура воюють одне з одним, екс-генпрокурор — у Відні, а суспільство масово вважає, що корупції стало більше, ніж до вторгнення.

Для пересічного українця цифра 50% означає просте: корупція перестала бути «проблемою еліт». Її відчувають у власному гаманці — через шахраїв, які, за версією НАБУ, роками почувалися недоторканими.

Що далі — залежить від кількох невирішених питань. Чи вручить хтось підозру Кравченку. Що вирішить суд у справі Кривоноса, якщо вона взагалі дійде до суду. І чи почує Банкова головне, що сказав цим опитуванням народ: відповідальність за оточення — це відповідальність персональна.

КМІС лише зафіксував настрій. Політичні висновки з нього — вже не соціологія, а влада.