Франція палає: учні підпалюють школи, уряд звинувачує лівих, а проблема — в освіті, якої немає

Усе почалося минулого тижня в паризькому регіоні. Учні ліцеїв вийшли на протести через нестачу вчителів, переповнені класи та занедбані будівлі. За кілька днів це переросло в загальнонаціональний вибух.

1 жовтня 2026 року Франція мала те, що уряд тепер називає «міським насильством». Понад 900 демонстрацій, блокад та інцидентів по всій країні. У Нанті спалахнули пожежі в ліцеях — вогонь пошкодив вестибюль ліцею імені Нельсона Мандели. У Руані горів вхід до школи. У Марселі співробітників ліцею Віктора Гюго облили бензином. Директора ліцею на півночі Франції поранили петардою у вухо.

Міністерство внутрішніх справ звітує: 1 949 затриманих, 305 поранених поліцейських. Постраждали 1 027 ліцеїв із приблизно 3 700 по всій країні. 222 ліцеї були заблоковані. До протестів долучилися університети — щонайменше 30 заблоковано, зокрема в Ренні та Парижі. У Марселі та Страсбурзі зупинили громадський транспорт через вандалізм і загрози.

І ось головне: урядова версія і реальність розходяться кардинально.

Прем’єр Лекорню скликав кризове засідання. За даними Reuters, розвідувальні служби поінформували, що за протестами стоїть ультраліва партія «Нескорена Франція» (LFI). Сам уряд кваліфікував події як «urban violence» — міське насильство, ніби йдеться про бандитів, а не про школярів, які вимагають нормальних умов навчання.

Лідерка «Національного об’єднання» Марін Ле Пен одразу скористалася моментом: «Це більше не протести учнів. Це заворушення, організовані професіоналами під наглядом депутатів LFI». Вона закликала ухвалити новий закон проти заворушень.

Лівий лідер Жан-Люк Меланшон, навпаки, заявив, що він за ненасильницькі протести, і що звинувачення не вирішать проблеми. Мер передмістя Парижа Баллі Багайоко (член LFI) дозволив собі захищати тезу про легітимність насильства в окремих випадках — і це стало подарунком для правих.

Але давайте подивимося, що кажуть самі учні.

17-річний Рафаель зі Страсбурга сказав AFP: «Будівля розвалюється, їдальня занадто мала. Нульовий бюджет, нуль ресурсів, недостатньо наглядачів». Це не політична маніфестація. Це крик про те, що держава залишила свої школи напризволяще.

І ось ключове протиріччя: протести спалахнули на тлі запропонованого бюджету на 2027 рік, який передбачає скорочення видатків. Тобто уряд не тільки не вирішує проблеми освіти, а й планує урізати фінансування. А коли учні виходять на вулиці, їм відповідають сльозогінним газом і звинуваченнями в «ультралівій змові».

Мер Марселя Бенуа Паян (лівий) засудив насильство, але визнав легітимне занепокоєння молоді. Мер Ніцци Ерік Чіотті (правий) запропонував змусити батьків платити за ремонт шкіл. Чудова ідея — перекласти відповідальність за державний колапс на сім’ї.

Станом на 2 жовтня близько 400 шкіл залишаються закритими. Протести не вщухають.

Франція опинилася в класичній пастці: влада замість того, щоб визнати провал освітньої політики, переводить стрілки на «ворогів» — лівих екстремістів. А праві використовують хаос, щоб просувати репресивні закони. У цій грі справжніми жертвами залишаються учні, які просто хочуть вчитися в нормальних умовах.

Чи визнає уряд Лекорню, що проблема в занедбаних школах і нестачі вчителів, а не в змові ультралівих? Поки що відповідь — ні. І поки влада грає в політичні ігри, французькі ліцеї продовжують горіти.