Один із батьків служить, другий сам із дітьми: від якого звільнення хочуть захистити сім'ї військових

Уявімо абсолютно звичайну для війни сім'ю.

Батько служить.

Мати залишається вдома з двома дітьми і продовжує працювати.

Або навпаки: мати у війську, а батько одночасно працює, водить дитину до школи, сидить із нею під час хвороби й вирішує весь побут.

Формально це сім'я з двома батьками.

Фактично у повсякденному житті один із них місяцями сам несе майже весь тягар догляду.

І ось тут виникає дуже приземлене питання:

що буде, якщо роботодавець вирішить звільнити саме цього цивільного з батьків?

25 серпня у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт №15557. Його повна назва — про соціальний та трудовий захист членів сімей військовослужбовців, які самостійно здійснюють догляд за дітьми.

Ініціатор — народний депутат Валерій Гнатенко.

Головним визначено Комітет Верховної Ради з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів. 28 серпня проєкт направили на розгляд комітету. Станом на 31 серпня це все ще законопроєкт, а не чинна гарантія.

А тепер головне.

За широкою назвою документа ховається досить компактна зміна.

Статтю 184 Кодексу законів про працю пропонують доповнити нормою, за якою не допускається звільнення з ініціативи роботодавця працівника, який самостійно здійснює догляд за дитиною у зв'язку з проходженням військової служби іншим із батьків.

Виняток — повна ліквідація підприємства, установи або організації. Саме так зміст проєкту описують профільні видання, які розібрали оприлюднений текст №15557.

І це важлива деталь.

Бо з назви «соціальний та трудовий захист» легко зробити значно ширший висновок.

Наприклад:

дадуть додаткові оплачувані вихідні;

зобов'яжуть встановити неповний робочий день;

додадуть відпустку;

виплачуватимуть допомогу;

дадуть пріоритет на дистанційну роботу.

Ні.

У перевіреному змісті №15557 таких новацій ми не знайшли.

Фактично центр законопроєкту — робоче місце.

Точніше, можливість роботодавця самому ініціювати звільнення.

І на наш погляд, саме так цю історію і потрібно пояснювати сім'ям військових.

Без вигаданих «пільг».

Зате з дуже конкретним правом.

Чому взагалі потрібна нова норма, якщо в Україні вже є захист батьків із дітьми?

Бо чинний КЗпП побудований навколо кількох конкретних категорій.

Стаття 184 уже забороняє роботодавцю з власної ініціативи звільняти вагітних жінок, жінок із дітьми до трьох років — у визначеній законом ситуації до шести років — та одиноких матерів із дитиною до 14 років або дитиною з інвалідністю.

Виняток — повна ліквідація підприємства, установи чи організації.

Крім того, стаття 186-1 переносить низку таких гарантій і на батьків, які виховують дітей без матері, у тому числі коли мати тривалий час перебуває в лікувальному закладі, а також на опікунів, піклувальників, одного з прийомних батьків та одного з батьків-вихователів.

А тепер дивимося на сім'ю військового.

Другий із батьків не помер.

Не зник юридично.

Не обов'язково перебуває у лікарні.

Він або вона просто проходить військову службу.

І саме через це цивільний чоловік або дружина фактично самостійно тягне щоденний догляд за дитиною.

У житті різниця очевидна.

У трудовому законі вона сформульована значно гірше.

№15557 якраз і намагається написати цю ситуацію прямо.

Причому використано слово «працівник», а не «дружина військовослужбовця».

Це принципово.

Захист задуманий не лише для жінки, чоловік якої служить.

За формулюванням проєкту він має працювати й у зворотній ситуації: якщо військову службу проходить мати, а дитину фактично самостійно доглядає працюючий батько.

І тут законопроєкт виглядає логічно.

Війна давно зламала стару картину, в якій «військовий — це чоловік, догляд за дитиною — це мати».

Служать і чоловіки, і жінки.

Відповідно, цивільним батьком, який залишився з дитиною, теж може бути будь-хто з них.

Але є межа, яку обов'язково треба пояснити.

Фраза «не можна звільнити» не означає:

«людину взагалі неможливо звільнити ні за яких обставин».

Законопроєкт говорить саме про звільнення з ініціативи роботодавця.

Українське трудове законодавство окремо розрізняє припинення договору за угодою сторін, звільнення за бажанням самого працівника, звільнення з ініціативи роботодавця та інші підстави припинення трудових відносин.

Отже, якщо №15557 ухвалять у такій редакції, його не слід рекламувати як абсолютний «імунітет від будь-якого звільнення».

Працівник і далі зможе сам подати заяву.

Сторони зможуть домовитися про припинення трудових відносин.

Можуть виникати й інші юридичні підстави, які не є ініціативою роботодавця.

А от роботодавець не зможе просто використати стандартний механізм власної ініціативи щодо працівника, який підпадає під нову гарантію, — крім випадку повної ліквідації.

І ось це вже серйозний захист.

Особливо під час війни.

Бо для сім'ї, де одна зарплата фактично залишається єдиним стабільним цивільним доходом, втрата роботи другого з батьків — це не просто кадрова проблема.

Це оренда чи кредит.

Їжа.

Ліки.

Садок.

Школа.

Комунальні платежі.

І при цьому військовослужбовець може фізично не мати можливості приїхати і перебрати догляд хоча б на кілька тижнів.

Але в законопроєкті є й незручні питання.

Перше:

як працівник доводитиме, що саме він «самостійно здійснює догляд за дитиною»?

Достатньо довідки про проходження другим із батьків військової служби?

Чи знадобиться додатково підтверджувати проживання дитини?

Чи потрібен документ від військової частини?

Що робити, якщо військовослужбовець формально служить, але певний час перебуває вдома?

Оприлюднені короткі формулювання проєкту не дають повної практичної процедури підтвердження.

А це важливо.

Бо право без зрозумілого документа швидко перетворюється на суперечку з кадровиком.

Друге питання — вік дитини.

У новій формулі, яку наводять огляди законопроєкту, використано просто слово «дитина» без окремо зазначеного вікового порогу.

Для порівняння, чинна стаття 184 прямо містить конкретні межі — три, шість або 14 років залежно від категорії.

Тому перед тим, як давати практичну пораду конкретній сім'ї, важливо дочекатися проходження комітету та подивитися, чи не буде формулювання уточнене.

Третє питання — повна ліквідація.

Саме вона залишається винятком.

Якщо підприємство реально припиняється повністю, новий захист не означатиме, що роботодавець повинен зберегти неіснуюче робоче місце.

І це відрізняється від звичайного скорочення.

«Ми скорочуємо кілька посад» і «підприємство повністю ліквідується» — юридично не одне й те саме.

Саме тому, якщо проєкт стане законом, ця різниця може стати ключовою в трудових спорах.

Є ще один важливий воєнний контекст.

Під час воєнного стану правила трудових відносин справді стали гнучкішими для роботодавців. Наприклад, спеціальний закон дозволяє за певних умов оформляти звільнення з ініціативи роботодавця навіть під час тимчасової непрацездатності або відпустки працівника, хоча для відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами та доглядом за дитиною є винятки.

Тому пропозиція №15557 з'являється не у вакуумі.

Вона фактично говорить:

так, воєнний ринок праці потребує гнучкості;

але сім'я військовослужбовця, де один цивільний працівник залишився єдиним щоденним доглядальником дитини, повинна мати окремий запобіжник.

З цим аргументом важко сперечатися.

Питання радше в іншому:

чи буде одного речення у статті 184 достатньо?

Бо найбільший ризик майбутньої норми — не її ідея.

Ідея дуже проста.

Ризик — доказування.

Працівник повинен чітко розуміти, який документ принести роботодавцю.

Роботодавець — з якого моменту починає діяти заборона.

А суд — як визначати, чи людина дійсно самостійно здійснювала догляд.

Без цього правильна соціальна норма може породити роки спорів про формальності.

Станом на 31 серпня вирішувати ці питання ще зарано.

№15557 зареєстрований 25 серпня.

28 серпня його направили до профільного комітету.

Він не прийнятий Верховною Радою і не набрав чинності.

Отже, сьогодні роботодавцю не можна показати новину про №15557 і сказати:

«Ось закон, ви вже не маєте права мене звільняти».

Закону ще немає.

Але сама проблема сформульована дуже точно.

Коли один із батьків служить державі, другий часто фактично тримає на собі всю цивільну частину життя родини.

І якщо парламент вирішить захищати таку сім'ю, то найперше, що має сенс захистити, — роботу людини, на зарплаті й щоденній присутності якої ця сім'я зараз тримається.