Мирні переговори чи нафтова угода? Як адміністрація Трампа перетворила перемовини з Росією на бізнес-проєкт для своїх

Три жовтня 2026 року The New York Times опублікував розслідування, яке миттєво розлетілося світовими стрічками. Суть: мирні переговори США та Росії щодо України більше не стосуються лише територій, безпеки чи санкцій. Вони включають конкретну бізнес-схему — продаж міжнародних активів російського «Лукойлу» приблизно на $20 млрд.

Ініціатор — Володимир Путін. Під час зустрічі в Кремлі 5 вересня 2026 року президент РФ особисто запропонував цю угоду Стіву Віткоффу та Джареду Кушнеру. Аргумент Путіна, за даними джерел NYT, був простим: «росіянам треба показати, що вони можуть вести бізнес зі США».

Інакше кажучи, Кремль пропонує Вашингтону угоду: ви отримуєте нафтові активи, ми отримуємо зняття напруги, а Україна опиняється десь між цими двома пунктами.

Хто стоїть за угодою? NYT називає американського мільярдера Тодда Бьолі (Todd Boehly) — відомого інвестора, який уже має справи з родиною Трампа. А також дві близькосхідні групи, які раніше вели бізнес із Кушнером або сім'єю Віткоффа. І — увага — один із підрозділів уряду США. Який саме — не уточнюється.

Угода залежить від схвалення і Білого дому, і Кремля. Тобто вона не просто «обговорюється паралельно» — вона є частиною переговорного пакету.

Наразі жодна зі сторін офіційно не коментує. Білий дім, Міністерство фінансів США та сам «Лукойл» не відповіли на запити Reuters і NYT. Демократи в Сенаті ще в лютому 2026 року критикували Трампа за м'яку санкційну політику щодо Росії — але окремих заяв саме щодо цієї угоди поки немає.

І тут виникає ключове питання: а що з Україною?

Офіційної реакції Києва на момент публікації немає. Українські медіа — «Українська правда» та УНН — передрукували інформацію без коментарів влади. Це може означати або те, що Україну просто поставили перед фактом, або те, що її взагалі не ставлять до відома.

Для України ставки очевидні. Якщо мирний процес перетворюється на майданчик для приватних бізнес-угод американських посадовців — це не просто конфлікт інтересів. Це означає, що умови завершення війни можуть визначатися не інтересами безпеки України чи навіть США як держави, а інтересами конкретних людей, які сидять за столом переговорів.

Путін це розуміє. Він запропонував угоду не випадково — він тестує, чи можна купити поступки через бізнес. І якщо тест спрацює, наступні «мирні ініціативи» можуть включати вже не нафту, а щось більше.

Чи буде реакція Конгресу США? Чи втрутиться українська дипломатія? Чи оприлюднять деталі — хто саме з близькосхідних інвесторів і який саме підрозділ уряду США бере участь? Поки що відповідей немає.

Але один факт уже не спростувати: мирні переговори щодо України перестали бути тільки про Україну. Вони стали про нафту, гроші та людей, які мають прізвище Трамп.