Трамп зняв санкції з Росії, звинуватив Зеленського в затягуванні війни — і тут же зателефонували його посланці. Київ намагається зрозуміти, що відбувається

У п’ятницю, 16 жовтня, Дональд Трамп зробив те, чого довго домагалася Москва і чого боявся Київ. Він підписав виконавчий указ, який фактично поставив на паузу «Lindsey O. Graham Sanctioning Russia and Iran Act of 2026» — закон, що передбачав, серед іншого, 500‑відсоткові мита на російські товари та жорсткі обмеження для покупців російської енергії.

Трамп пояснив рішення «національними інтересами» та бажанням «зберегти Росію за столом переговорів». За два дні до набуття санкцій чинності він просто зняв їх — використавши право waiver, яке сам собі забезпечив, підписуючи закон у вересні.

Захищаючи своє рішення, президент США згадав diesel deal — угоду про закупівлю дизельного пального в Росії, яку він нібито уклав. Деталі угоди не розкриваються, але аргумент прозвучав: мовляв, санкції заважають торгівлі, а торгівля — це шлях до миру.

У неділю Трамп пішов далі. У соцмережах і публічних заявах він прямо звинуватив Володимира Зеленського в тому, що той не хоче завершувати війну. «Зеленський затягує війну», — прозвучало з вуст президента країни, яка ще вчора постачала Україні зброю.

Зеленський назвав рішення Трампа «wrong» — неправильним. Попередив про наслідки. І того ж дня, 18 жовтня, провів телефонну розмову зі спецпредставниками Трампа Стівом Віткоффом і Джаредом Кушнером.

Офіційний сайт президента України повідомив, що розмова відбулася. Зеленський заявив, що комунікація між Вашингтоном і Києвом «практично безперервна». Але тон змінився. Тепер уже не «ми переможемо разом», а «багато що залежить від Америки».

Наступного дня, 19 жовтня, до розмови долучився держсекретар Марко Рубіо. Виступаючи з Самарканда (Узбекистан), він заперечив інформацію про паузу в обміні розвідданими з Україною — хоча сам Зеленський раніше стверджував, що обмін було перервано, а потім відновлено. І закликав Зеленського «focus on ending the war» — зосередитися на завершенні війни.

Уся ця історія — не просто черговий дипломатичний скандал. Вона показує системну зміну підходу Вашингтона. Конгрес ухвалив закон, який мав стати «гайками» для Кремля. Трамп обійшов його адміністративним указом. І замість того, щоб тиснути на Росію, тисне на Україну.

Позиція Трампа суперечлива навіть усередині його власної адміністрації. Сенаторка Дарлін Грем (республіканка, призначена замість брата Ліндсі Грема, чиє ім’я носить закон) «м’яко не погодилася» з рішенням, за даними New York Times. Але відкритого конфлікту немає.

Для України наслідки можуть бути серйозними. Санкції були одним із небагатьох важелів, які змушували Росію рахуватися з думкою Заходу. Якщо США знімають тиск — Москва отримує сигнал, що може діяти без оглядки на Вашингтон. А Київ — що його головний союзник готовий пожертвувати ним заради угоди.

Чи була насправді пауза в обміні розвідданими? Рубіо заперечує, Зеленський натякає. Фактичної перевірки немає. Але сам факт, що таке питання виникає, говорить про рівень довіри.

І головне питання, яке залишається без відповіді: що далі? Трамп заявляє, що хоче миру. Але мир, досягнутий ціною капітуляції України, — це не мир. Це окупація. І схоже, що Білий дім починає схилятися саме до такого варіанту.

Поки що Київ намагається втримати хоч якийсь канал комунікації. Зеленський розмовляє з Віткоффом і Кушнером. Рубіо дає поради з Узбекистану. А Трамп тим часом захищає своє рішення і продовжує звинувачувати Україну.

Абсурдність ситуації в тому, що президент США одночасно послаблює тиск на Росію і вимагає від України поступок. Санкції знято — але провина за війну лежить на тому, хто захищається. Логіка, яка могла б видатися дивною, якби не була такою очевидною в реальній політиці.