80 тисяч військових — але справа не лише в них: що США можуть змінити у своїй обороні Європи до листопада

Приблизно 80 тисяч американських військових у Європі.

Саме ця цифра зараз найчастіше з'являється в заголовках.

І вона справді важлива.

У червні генеральний секретар НАТО Марк Рютте говорив про понад 80 тисяч американських військових на континенті. Reuters у серпні використовує приблизно ту саму оцінку.

Але якщо дивитися лише на цю цифру, можна пропустити головне.

Пентагон проводить не «перерахунок солдатів».

Він переглядає всю американську військову конструкцію в Європі.

18 червня Піт Гегсет оголосив шестимісячний перегляд американського розміщення сил.

Його формула була достатньо прямою: Європа має швидше переходити до основної відповідальності за власну оборону, а США повинні мати можливість виконувати глобальні завдання.

Тепер з'явився внутрішній графік.

Reuters ознайомився з документом Пентагону Terms of Reference — фактично правилами та етапами цього перегляду.

До 18 вересня верховний американський військовий командувач у Європі має взяти участь у ключовому обговоренні варіантів із керівником політичного блоку Пентагону Елбріджем Колбі.

До 6 листопада Гегсет має отримати щонайменше чотири набори варіантів.

Формально весь перегляд має завершитися до грудня.

Тобто 6 листопада — не дата автоматичного виведення військ.

Це момент, коли політичному керівництву Пентагону повинні покласти на стіл конкретне меню.

Залишити приблизно нинішню конструкцію?

Скоротити?

Перемістити?

Змінити набір сил?

Саме для порівняння різних рівнів і способів розміщення ці варіанти й готують. Старший представник Пентагону прямо сказав Reuters, що міністерство хоче бачити плюси та мінуси різних force levels and dispositions — тобто чисельності та конфігурації сил.

І ось тут стає цікаво.

У США вже є законодавчий запобіжник.

Конгрес передбачив поріг у 76 тисяч американських військовослужбовців у європейському театрі.

Пентагон не може просто надовго провалитися нижче цієї цифри, не виконавши спеціальні вимоги: консультації із союзниками, оцінки впливу на національну безпеку США та інші передбачені законом процедури.

На перший погляд можна видихнути.

Приблизно 80 тисяч зараз.

76 тисяч — законодавчий поріг.

Отже, простору для скорочення майже немає?

Не зовсім.

Бо 76 тисяч — це про загальну кількість.

А сучасна армія — це не просто натовп людей у формі.

Умовні десять тисяч військовослужбовців із потрібними літаками, ППО, штабами, зв'язком і розвідкою можуть мати зовсім інше значення, ніж така сама кількість іншого складу.

І Пентагон якраз дивиться набагато ширше за чисельність.

У Terms of Reference окремо згадуються американські права на access, basing and overflight — доступ, базування і проліт.

Простою мовою:

чи можуть США користуватися базою;

чи можуть американські літаки пролетіти через країну;

чи можуть сили швидко пройти через її територію;

які політичні обмеження союзник може встановити.

Після війни США та Ізраїлю проти Ірану це стало для адміністрації Трампа особливо болючим питанням.

Гегсет відкрито критикував союзників, які, на думку Вашингтона, не надали достатньої підтримки американським операціям, зокрема обмежували або затримували доступ до баз і повітряного простору.

І Пентагон фактично запитує кожного союзника:

наскільки на вас можна покластися, коли США потрібно діяти?

У розісланій країнам НАТО анкеті Вашингтон питав не лише про оборонні витрати.

Серед питань:

чи існують обмеження на американський доступ, базування і проліт;

чи готова країна їх прибрати;

чи виступала вона проти правил, які США вважають перешкодою для трансатлантичного оборонного виробництва;

наскільки виконує свої військові зобов'язання перед НАТО.

Тобто американська база тепер може розглядатися не лише як питання географії.

А ще й як політичний актив.

Надійний союзник, який витрачає більше на оборону, дає доступ і підтримує американські операции, виглядає для Вашингтона привабливіше.

Союзник, який постійно відповідає «ні», — менш привабливо.

Ось чому в європейських столицях нервують.

Reuters повідомляє, що частина чиновників НАТО побоюється: процес може запустити конкуренцію між союзниками за право зберегти американські бази й війська.

Але базами справа теж не закінчується.

Внутрішній документ Пентагону охоплює космічну, кібернетичну та розвідувальну інфраструктуру, яка дозволяє США проєктувати силу далеко за межами самої Європи.

І це дуже важливо.

Американська військова присутність у Європі існує не тільки для захисту Варшави, Берліна чи Риги.

Європейські бази — частина глобальної американської системи.

Звідси зручніше діяти на Близькому Сході, в Африці та інших регіонах.

Тому повністю «піти з Європи» Вашингтону було б значно складніше, ніж може здатися з політичного гасла.

Ще один шар — НАТО Force Model.

Це план, у якому союзники заздалегідь визначають, які сили зможуть надати Альянсу у випадку великої кризи або війни.

США вже скоригували частину своїх зобов'язань.

Рютте пояснює це просто: Вашингтон не хоче обіцяти Європі сили, які у момент одночасної кризи можуть знадобитися, наприклад, в Індо-Тихоокеанському регіоні.

І це, можливо, важливіше за різницю між 80 та 76 тисячами.

Бо можна залишити багато військових у Європі — і водночас зменшити кількість американських сил, на які НАТО зможе гарантовано розраховувати у великій війні.

Рютте прямо визнав: раніше в оборонних планах була надмірна залежність від Сполучених Штатів.

Тепер європейці повинні закривати частину цих прогалин самі.

Ця перебудова вже почалася.

У лютому НАТО погодило новий розподіл вищих командних посад.

Велика Британія перебере Joint Force Command Norfolk.

Італія — Joint Force Command Naples.

Німеччина та Польща по черзі керуватимуть Joint Force Command Brunssum.

У результаті всі три оперативні командування такого рівня очолюватимуть європейці.

США при цьому зберігають важливі командні ролі, включно з посадою Верховного головнокомандувача об'єднаних сил НАТО в Європі.

Вашингтон називає цю конструкцію «NATO 3.0».

Ідея проста:

сильніша Європа;

більше європейських грошей;

більше європейських військ;

більше європейської відповідальності;

американська сила залишається, але вже не повинна закривати все.

З точки зору США в цьому є логіка.

Америка має Китай.

Індо-Тихоокеанський регіон.

Близький Схід.

Глобальні морські маршрути.

Ядерне стримування.

І Вашингтон не хоче будувати військові плани так, ніби всі американські ресурси завжди будуть доступні тільки Європі.

Контраргумент Європи теж очевидний.

Росія нікуди не зникла.

Війна в Україні продовжується.

І якщо американські сили підуть швидше, ніж європейські армії встигнуть створити заміну, з'явиться не «справедливий розподіл відповідальності», а звичайна дірка в обороні.

Саме про ризик небезпечних capability gaps — прогалин у військових можливостях — вже говорили європейські міністри.

Рютте відповідає, що процес має проходити у координації, і станом на зараз кінцевого рішення немає.

Це головний факт, який легко загубити у гучних заголовках:

Америка ще не вирішила вивести десятки тисяч військових із Європи.

Пентагон готує варіанти.

Вони можуть включати скорочення.

У самій адміністрації є явний політичний запит на меншу американську роль у звичайній обороні Європи.

Але конкретного числа майбутнього контингенту ще немає.

До того ж Конгрес теж має голос.

І це ще одна причина, чому історія складніша за рішення одного Гегсета.

Республіканці й демократи в Конгресі вже демонстрували занепокоєння попередніми американськими скороченнями в Європі.

Саме на цьому тлі з'явився поріг 76 тисяч і вимога консультацій перед більшим скороченням.

Для України у всій цій історії немає окремого рядка:

«зменшити підтримку Києва на X відсотків».

Такого рішення цей перегляд сам по собі не містить.

Але стратегічний зв'язок очевидний.

Якщо США залишають європейцям більше відповідальності за звичайну оборону континенту, європейським країнам доведеться одночасно:

зміцнювати власні армії;

закривати прогалини НАТО;

і продовжувати підтримувати Україну.

Грошей, виробничих потужностей і військових для цього потрібно значно більше.

Рютте, до речі, постійно підкреслює саме цей зв'язок: безпека України важлива для безпеки самого НАТО.

Тому 6 листопада важливий.

Але не тому, що цього дня американські солдати пакуватимуть валізи.

Цього дня Пентагон має перейти від загальної політичної формули до конкретних варіантів.

Скільки сил?

Де?

Яких саме?

На яких базах?

І яку частину оборони Європа тепер повинна буде гарантувати собі сама?

Саме ці відповіді визначать, чи стане «NATO 3.0» просто новою назвою старого Альянсу — чи найбільшою перебудовою американської військової ролі в Європі за десятиліття.