На фронті — командир, після служби — охоронець: чи зможе держава не втратити ветеранів у цивільному житті

Історія, яку розповіла Кіріллова, майже анекдотична. Якби не була настільки серйозною.

Представників банківського сектору запитали, куди вони працевлаштували колишніх снайперів та артилеристів. Відповідь — в охорону.

Логіка зрозуміла: військовий уміє поводитися зі зброєю — отже, нехай охороняє. Але саме тут і губиться значна частина реального досвіду.

Людина могла працювати зі складними розрахунками, технікою, логістикою, людьми, плануванням та відповідальністю в умовах, де помилка коштує набагато дорожче, ніж зірваний дедлайн в офісі. А в цивільному резюме все це іноді перетворюється на кілька рядків, які роботодавець просто не вміє прочитати.

Мінветеранів проблему вже визнало. Разом із партнерами воно зіставило 1000 військово-облікових спеціальностей із цивільними професійними стандартами. Дослідники також проаналізували 91 посадову інструкцію, понад 2000 записів Класифікатора професій та провели шість фокус-груп із ветеранами.

Тобто «перекладач» з військової мови на цивільну поступово створюється.

Але перекласти навичку — ще не означає дати роботу.

І тут починається найцікавіше.

На платформі «Кар'єра ветерана» у серпні було вже понад 153 тисячі вакансій від більш як 1200 роботодавців. Резюме ветеранів та ветеранок — близько 3000. На перший погляд, робота буквально лежить на столі.

Та є важлива деталь. Платформа інтегрує вакансії партнерів robota.ua та Work.ua. Отже, 153 тисячі — це не 153 тисячі робочих місць, спеціально створених для ветеранів. Це великий масив доступних пропозицій, з яким ще треба правильно звести конкретну людину.

І саме тому рахувати вакансії — зручно, але недостатньо.

Вакансія не дорівнює працевлаштуванню. Працевлаштування не дорівнює гідній зарплаті. А підписаний трудовий договір ще не означає, що через пів року людина не звільниться, тому що робота не відповідає її навичкам, стану здоров'я або реальним потребам.

Офіційні цифри Державної служби зайнятості добре показують масштаб проблеми. У 2025 році її послугами скористалися 17,9 тисячі учасників бойових дій. 13,2 тисячі мали статус безробітного. Роботу отримали 3,9 тисячі. Важливо: учасники бойових дій — це окрема правова категорія, а не всі ветерани України.

У січні–липні 2026 року послугами служби скористалися 12 тисяч учасників бойових дій. На загальнонаціональній сторінці статистики вказано, що служба загалом забезпечила зайнятість 226 тисяч людей, але окремого результату працевлаштування саме цих 12 тисяч учасників бойових дій у цьому зведенні немає. Це не означає, що держава не має таких даних. Це означає, що в перевіреній нами загальнодоступній статистиці ключовий показник не стоїть поруч із кількістю тих, хто звернувся по допомогу.

А саме його читач і хотів би побачити першим.

Скільки прийшли. Скільки отримали роботу. На яку зарплату. Чи відповідає посада їхній кваліфікації. Скільки залишилися працювати через шість і дванадцять місяців.

Держава, до речі, вже сама рухається в цьому напрямку.

У програмі «Ветеран. Робота» на 2026–2027 роки передбачено орієнтовно 276,471 млн грн фінансування. План — провести професійну адаптацію для 5000 ветеранів, працевлаштувати за сприяння Державної служби зайнятості 8400 ветеранів і супроводжувати 3100 людей протягом 6–12 місяців після професійної адаптації.

Окремо уряд заявляє значно більшу мету — працевлаштувати 100 тисяч ветеранів і ветеранок до 2030 року разом із бізнесом. Це не суперечність: 8400 — показник конкретної дворічної програми та роботи служби зайнятості, а 100 тисяч — ширша довгострокова ціль.

Але між цими двома цифрами має з'явитися зрозумілий міст.

Бо в країні вже понад 1,8 млн ветеранів. Звичайно, не всі вони безробітні й не всім потрібна допомога з пошуком роботи. Саме тому проста арифметика «100 тисяч із 1,8 мільйона» теж була б маніпуляцією.

Потрібен інший знаменник: скільки ветеранів реально потребують працевлаштування або зміни роботи. І вже від цієї цифри треба вимірювати результат.

Є ще гроші.

У першому півріччі 2026 року середня зарплата штатного працівника в Україні становила близько 30 тис. грн. У фінансовій та страховій діяльності — близько 63 тис., в інформації та телекомунікаціях — 79 тис. Це середні показники галузей, а не зарплати ветеранів, але вони добре показують, наскільки важливо не загнати людину автоматично у низькооплачуваний сегмент ринку праці.

Кіріллова наводить снайпера або артилериста як приклад людини, яку після короткого перенавчання можна спрямувати, наприклад, у фінансову аналітику.

І тут державі теж варто бути обережною.

Військовий досвід справді може містити сильні аналітичні, управлінські та технічні компетенції. Але сам факт служби снайпером не робить людину фінансовим аналітиком автоматично. Інакше ми просто замінимо один примітивний ярлик — «військовий означає охоронець» — іншим.

Потрібні оцінювання реальних компетенцій, навчання і нормальний кар'єрний маршрут.

Тепер про цифру, яка вже розійшлася у заголовках: «31% безробітних ветеранів».

Так її подавати не можна.

Український ветеранський фонд справді отримав показник 30,95%. Але це було анонімне онлайн-опитування 15–25 січня 2024 року. Загалом у ньому взяли участь 1043 ветерани та військовослужбовці, а блок для ветеранів, які на той момент уже не служили, заповнили 345 людей. Сам Фонд прямо зазначив: вибірка була стихійною, а результати — нерепрезентативними. Саме серед цих 345 респондентів 30,95% повідомили, що мають статус безробітного.

Це тривожний сигнал.

Але це не «офіційний рівень безробіття серед усіх ветеранів України».

І різниця тут принципова.

Проблема не закінчується роботою та грошима.

У репрезентативному дослідженні «Портрет ветерана 2025», де опитали 240 ветеранів, 85% назвали психоемоційну нестабільність явищем, яке з високою ймовірністю може виникати після повернення з війни. 73% так само називали ризик відсутності роботи. Це оцінка можливих проблем, а не твердження, що 85% ветеранів мають психічний розлад чи посттравматичний стресовий розлад.

Це уточнення особливо важливе. Людину після фронту не можна автоматично записувати у «психологічно травмовані».

Але так само не можна вдавати, що роки війни не залишають наслідків.

Державна система безоплатної психологічної допомоги існує: Мінветеранів описує три рівні підтримки — від соціально-психологічного супроводу до психологічної та комплексної медико-психологічної допомоги. Послуги можуть надаватися очно або дистанційно і оплачуються державою.

Але робота не замінює психологічну допомогу.

І психолог не замінює зарплату.

Людині після війни можуть бути потрібні обидві речі одночасно.

Окреме питання — корупція. І тут варто відділити справжню проблему від зручного гасла.

За Corruption Perceptions Index 2025 Україна отримала 36 балів зі 100 і посіла 104-те місце серед 182 країн. Це серйозний сигнал про проблеми з корупцією у публічному секторі. Але цей індекс вимірює сприйняття корупції, а не доводить, що конкретні кошти програми «Ветеран. Робота» або платформи «Кар'єра ветерана» розкрадаються.

У перевірених для цього матеріалу джерелах ми не знайшли доказів системного розкрадання саме цих програм.

Тому звинувачувати без доказів було б не журналістикою.

А от вимагати максимальної прозорості — цілком нормально.

Як витрачаються 276 млн грн? Скільки людей після програм реально отримали роботу? Яка медіанна зарплата? Скільки працюють за спеціальністю, що відповідає їхнім компетенціям? Скільки залишаються на роботі через рік?

Ось де антикорупційний контроль і контроль ефективності стають не абстракцією, а захистом конкретного ветерана.

Тож чи кине держава ветеранів напризволяще?

Станом на сьогодні було б неправдою сказати, що держава не робить нічого. Є гроші, програми, перекваліфікація, психологічна допомога, гранти, служба зайнятості, цифрова платформа та вже створена система перекладу військових компетенцій у цивільні.

Але так само зарано говорити, що проблему вирішено.

Держава поки що краще показує кількість інструментів, ніж кінцевий результат для конкретної людини.

І після цієї війни критерій успіху має бути дуже простим.

Не 153 тисячі вакансій на екрані.

А ветеран, який не мусить доводити з нуля, що роки відповідальності, управління людьми й технікою — це не порожнє місце в резюме.

Робота. Нормальна зарплата. Визнана кваліфікація. Психологічна підтримка, якщо вона потрібна. І можливість через рік сказати: після служби мене не списали.

Ось за цим і варто оцінювати державну ветеранську політику.