Одних бачать біля ТЦК, інших ховають після дронів: як держава сама спалює довіру до поліції

І тут виникає дуже незручне питання.

Як сталося, що для величезної кількості людей сьогодні слова «поліцейський» і «ТЦК» майже злилися в одне?

Бо в телефоні людина бачить ролики із затриманнями, конфліктами на вулиці, перевірками документів. Чує історії про корупцію. Бачить форму — і часто вже не розбирається, хто перед нею, що саме він робив і чи мав на це законні підстави.

А потім ця сама форма з'являється на фотографії двох загиблих чоловіків.

Олександру Григоренку було 40 років. Майже 11 років він служив у поліції та пройшов шлях від патрульного до начальника сектору реагування патрульної поліції у Павлоградському районі.

Сергію Шматку було 27. Після профільного університету він працював слідчим, оперативником карного розшуку, а з 2025 року — слідчим у відділенні поліції №1 Павлоградського райвідділу.

Це важливо не для красивого некролога.

Це важливо тому, що колективна ненависть дуже швидко стирає різницю між конкретною людиною, конкретним порушенням і цілою професією.

І найцікавіше: проблему вже фактично визнає сама Національна поліція.

23 квітня 2026 року керівник НПУ Іван Вигівський прямо говорив, що залучення поліцейських до мобілізаційних заходів створює для відомства «величезний негатив». За його словами, люди вже бояться викликати поліцію, думаючи, що правоохоронці можуть забрати їх або їхніх родичів. Він також заявив, що рейтинги поліції «падають критично», а сформована з 2015 року довіра зараз руйнується.

І це не слова опозиційного політика. Це слова керівника Національної поліції.

Вигівський визнав і ще одну неприємну річ: правоохоронці документують випадки отримання неправомірної вигоди працівниками ТЦК. Але саме тут треба бути чесними до кінця: це не означає, що кожен працівник ТЦК бере гроші. І тим більше це не означає, що кожен поліцейський має до такої корупції відношення.

У цьому й полягає провал державної конструкції.

Одна частина системи породжує скандали та ненависть. Інша отримує додаткові мобілізаційні функції. А третя в цей самий час їде під російські дрони фіксувати воєнні злочини.

І для людини на вулиці все це поступово перетворюється просто на «людей у формі».

А тепер повернімося до Богданівської громади.

Після трагедії природно запитати: хто оцінив ризик повторного удару перед тим, як група почала працювати? Чи була інформація про нові дрони? Чи отримали поліцейські попередження? Де було найближче укриття? Чи був службовий автомобіль готовий до негайного відходу?

Це не вигадані вимоги.

У чинній Інструкції МВС №357 після змін 2024 року окремо передбачено обмін інформацією про загрозу повторних артилерійських, ракетних, авіаційних і дронових ударів. Оперативний черговий має невідкладно попереджати поліцейські наряди на місці, щоб людей і службові автомобілі можна було відвести в безпечну зону. Працівники на місці також мають розміщувати транспорт так, щоб у разі небезпеки була можливість швидко відійти.

Але важлива деталь: у перевіреному нами публічному тексті цієї інструкції немає універсального правила на кшталт «після удару чекати рівно 10, 20 чи 30 хвилин».

Тобто питання не в магічному таймері. Питання в інформації про поточну загрозу, зв'язку, оцінці ситуації та рішеннях конкретних посадових осіб.

І ось цього у повідомленні про загибель двох поліцейських поки немає.

НПУ повідомила про повторний удар і смерть своїх співробітників. В іншому зведенні поліція зазначила, що на місці виникла пожежа і був понівечений службовий автомобіль. Але чи отримувала група попередження про повторну атаку та чи проводиться службова перевірка організації роботи — публічно не повідомлялося.

Тому сказати зараз, що керівництво свідомо «відправило людей на смерть», — це було б твердженням без доказів.

Але й зробити вигляд, що питань до організації безпеки немає, — теж неправильно.

Так само не витримує перевірки й простий лозунг про те, що будь-яка участь поліції у мобілізації нібито автоматично є «неконституційним наказом».

Закон прямо передбачає участь поліції в оповіщенні військовозобов'язаних разом із ТЦК, а в окремих передбачених законом випадках — адміністративне затримання та доставлення до ТЦК осіб, які вчинили відповідні адміністративні правопорушення.

Але є й друга половина закону, про яку теж не можна забувати.

Стаття 8 Закону «Про Національну поліцію» встановлює: поліція повинна діяти лише на підставі та в межах Конституції й законів, а поліцейському заборонено виконувати злочинні або явно незаконні накази. Жодна «доцільність» начальства не може виправдати порушення Конституції чи закону.

Тобто межа є.

І відповідальність має бути персональною.

Якщо конкретний поліцейський незаконно застосовує силу — відповідати має конкретний поліцейський і його керівники.

Якщо конкретний працівник ТЦК бере хабар — відповідати має він.

Якщо посадова особа віддає явно незаконний наказ — відповідальність не можна розмазувати на всю систему.

Але й суспільству держава не залишила простого завдання.

Вона зробила одну й ту саму поліцейську форму обличчям надто різних процесів: боротьби зі злочинністю, порятунку людей після обстрілів, документування воєнних злочинів, мобілізаційних перевірок і примусових доставлень.

Результат уже озвучив сам керівник поліції: довіра руйнується.

І трагедія на Дніпропетровщині показує, наскільки несправедливим стає це узагальнення.

Поки одних чиновників і силовиків ловлять на неправомірній вигоді, інші люди в такій самій державній формі гинуть під російським дроном.

А ненависть дуже часто прилітає всім однаково.

Ось це і є проблема, яку владі доведеться вирішувати не пресрелізами.