Приїхали воювати за Україну — і стали «невидимими»: чому іноземні бійці роками виборюють документи й виплати

І тут виникає просте питання.

Як людина може приїхати з іншого кінця світу, підписати контракт, піти на фронт, отримати поранення — а потім роками доводити українській державі, що вона взагалі тут служила?

Саме про це велике розслідування «Української правди», опубліковане 9 вересня.

Один із героїв матеріалу — американський доброволець Ґатор. Він служив в Інтернаціональному легіоні, а потім у Chosen Company у складі 59-ї бригади. Після поранення і тривалої реабілітації він намагається повернутися до Сил оборони, але, за його словами, досі не отримав повний пакет документів від попереднього місця служби, зокрема посвідчення учасника бойових дій.

І це не просто папірець.

УБД — статус учасника бойових дій. Міністерство оборони прямо пояснює: іноземець, який офіційно служить за контрактом і виконував бойові завдання, має таке саме право на цей статус, як громадянин України. Громадянство не повинно бути перешкодою.

Більше того, на папері система виглядає доволі логічно.

Уповноважена особа військової частини має внести інформацію про виконання бойових завдань до Єдиного державного реєстру ветеранів війни. За автоматичною процедурою це робиться у п'ятиденний строк після початку виконання завдання. Якщо автоматичний механізм не спрацював, документи можуть піти через комісію. Сам іноземець теж може подаватися, але йому все одно потрібні документи, які підтверджують службу та бойові завдання.

Ось де система замикається сама на собі.

Щоб довести службу, потрібні документи. А якщо саме військова частина їх не оформила або не передала — військовий змушений добиватися паперів у структури, дії яких йому й треба підтвердити.

Для іноземця наслідки можуть бути ще ширшими.

З 10 травня 2026 року діє новий порядок оформлення посвідки на тимчасове проживання для іноземних військовослужбовців. Вона видається на строк контракту плюс шість місяців після його завершення. Але серед документів для оформлення Міноборони називає службове посвідчення військовослужбовця та сам контракт.

Тобто документальна дисципліна тут — не формальність. Вона визначає, наскільки людина здатна довести свій статус перед іншими державними органами.

25 тисяч гривень «за документи»: що відомо насправді

Найгостріша частина історії стосується грошей.

Ґатор стверджує, що з частини бійців Chosen Company нібито брали по 25 тисяч гривень як «сервісний збір» за оформлення документів. Сам він каже, що заплатив двічі, бо після першої оплати йому повідомили, що документи загубили.

Але тут принципово важливо не перестрибнути від заяви до вироку.

«Українська правда» прямо зазначає, що не змогла незалежно підтвердити всі обставини цих платежів. Тому говорити про встановлену корупційну схему зараз немає підстав.

59-та бригада повідомила редакції, що про можливі платежі за оформлення документів почула вперше. Командування пообіцяло перевірити інформацію і, якщо підтвердяться факти та будуть виявлені ознаки кримінальних дій, передати матеріали Державному бюро розслідувань або іншому компетентному органу.

Це правильна точка для журналістської крапки: є серйозне свідчення, є названі люди та передані редакції дані, але встановленого злочину поки немає.

Понад 300 звернень — уже важче назвати випадковістю

Одна історія може бути помилкою конкретної частини.

Але понад 300 звернень іноземців до Офісу військового омбудсмана менш ніж за сім місяців — це вже сигнал, який потребує системної відповіді.

За даними, наведеними УП, найчастіше йдеться про відсутність документів про службу або УБД, ненадання медичної допомоги чи належного забезпечення. Окремий великий блок — права родичів зниклих безвісти, загиблих та померлих іноземних військовослужбовців. Сім'ї повідомляли про проблеми з офіційним сповіщенням і документами для отримання виплат.

І тут офіційна позиція держави сама створює незручний контраст.

Міноборони наголошує, що іноземні добровольці мають рівний доступ до УБД. Кабмін у липні затвердив новий механізм супроводу іноземців від прибуття в Україну до укладення контракту. Приватні компанії, відібрані державою, мають займатися логістикою, документами, страхуванням, проживанням та іншими питаннями; винагорода передбачена поетапно — загалом по 300 тисяч гривень за кандидата.

Сам по собі цей механізм не є доказом зловживань. Навпаки, його мета — зробити процес прозорішим.

Але контраст очевидний: для нових кандидатів держава вже вибудовує професійний платний супровід, тоді як частина тих, хто прийшов раніше і вже воював, досі намагається відновити базові документи.

Новий порядок цього боргу заднім числом не закриває. На це прямо звертає увагу й УП.

І ще одна важлива річ: іноземець не дорівнює «найманець»

У вересні 2026 року Робоча група ООН з питань використання найманців має представити Раді ООН з прав людини повний звіт після місії до Колумбії.

У попередніх висновках група повідомила, що може йтися про понад 10 тисяч колумбійців, завербованих за кордон у різні конфлікти та військово-безпекові структури. Серед країн згадується й Україна. Але сама група окремо наголосила: через нестачу даних часто неможливо визначити, хто є добровольцем, хто контрактником, а хто найманцем.

Це принципова різниця.

За статтею 47 Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій поняття «найманець» має кілька одночасних критеріїв. Зокрема, така особа не повинна бути членом збройних сил сторони конфлікту. Тому сама іноземна громадянська належність не перетворює контрактного військовослужбовця ЗСУ на найманця.

«Українська правда» з посиланням на дипломатичні джерела пише, що майбутній звіт може містити критичні згадки про умови служби іноземців в Україні. Але звіт на момент цієї перевірки ще не оприлюднений, тому приписувати ООН конкретні звинувачення передчасно.

Речник МЗС Георгій Тихий повідомив УП, що міністерство вже контактувало із секретаріатом робочої групи, попросило врахувати позицію України та запропонувало експертам приїхати для вивчення конкретних випадків.

І це, мабуть, найкращий шлях.

Не пояснювати кожну незручну історію «ворожою пропагандою», а розібрати документи, знайти відповідальних і закрити старі борги.

Людина, яка добровільно приїхала захищати чужу для неї країну, не повинна після фронту воювати ще й за доказ того, що вона там була.