5 років на війні — іди вчити дітей. Чому демобілізація вчителів — це геніально і смішно

Уявимо ідеальну школу майбутнього. Заходить ветеран із п’ятирічним стажем окопної педагогіки. Він навчився пояснювати різницю між 120-мм і 82-мм мінометами за секунду. Він знає, як вижити, коли навколо — суцільний «нуль». І тепер він має навчати дітей основам математики. Чи готове Міністерство освіти прийняти 10 000 таких «спеціалістів»? Петиція №41/011074-26еп, оприлюднена 7 жовтня, пропонує саме це.

Формально ідея виглядає логічно: військовий із педагогічною освітою, який відслужив п’ять років без СЗЧ і стягнень, отримує право на демобілізацію — за умови, що піде працювати в школу. Жодного СЗЧ, жодного стягнення — і ти кваліфікований учитель. А якщо втік з окопу — в школу не візьмуть. Вимоги до вчителя, як бачимо, вищі, ніж до бойового командира.

А тепер давайте чесно: скільки з цих 10 000 ветеранів мають ПТСР? Скільки зможуть спокійно реагувати на дитячий крик на перерві? Скільки готові пояснювати, чому 2+2=4, а не «ціль знищено»? Міністерство освіти, схоже, не ставить цих питань. Воно просто радіє, що хтось прийде закривати вакансії.

Держава вчинила просто: спочатку забрала всіх педагогів на фронт, бо «в країні війна». А тепер, коли школи стоять без вчителів, а батьки б'ють тривогу, вирішила, що найкращий спосіб повернути їх — це петиція. Не закон, не програма реінтеграції, не психологічна підтримка. Петиція. Бо хтось із військових написав, а Кабмін має розглянути. І це, мабуть, єдиний механізм, який працює.

Є в цьому щось геніальне. П’ять років безперервної служби — і ти маєш право вчити дітей. Жодних курсів підвищення кваліфікації, жодної адаптації. Ти просто приходиш з окопу в клас, і діти мають тебе слухати. А якщо в тебе ПТСР — то це твої проблеми. Головне — закрити ставку.

Але є й інший бік. Багато вчителів дійсно хочуть повернутися до школи. Вони воювали не тому, що хотіли, а тому, що їх мобілізували. Вони втомилися. І для них ця петиція — остання надія. Але чи буде школа готова їх прийняти? Чи будуть діти готові вчитися в учителя, який нещодавно стріляв? Чи буде суспільство готове платити вчителю-ветерану ту саму зарплату, що й звичайному вчителю? Питання без відповідей.

Найсмішніше в цій історії — це вимоги. П’ять років без стягнень. Тобто якщо ти за п’ять років жодного разу не посварився з командиром, не відмовився від нелюдського завдання, не втік — ти годен учити дітей. А якщо ти нормальна людина, яка іноді помиляється — то йди далі воюй. Чудова логіка.

І останнє. Петиція з’явилася 7 жовтня, а вже 8–9 жовтня — хвиля публікацій. Тема демобілізації — найболючіше питання для військових, які воюють третій-четвертий рік поспіль. І замість того, щоб ухвалити закон про демобілізацію, держава чекає, поки хтось напише петицію. І тоді, можливо, щось зробить. А може, й ні.

Отже, маємо геніальний план: воюй п’ять років, а потім іди вчити дітей. Без адаптації, без психологічної допомоги, без підвищення зарплати. Просто з окопу — в клас. І це називається «вирішення кадрової кризи». Смішно? Смішно. Але якщо ви вчитель, який уже п’ятий рік на війні, вам, мабуть, не до сміху.