Побачив корупцію у частині — чи треба йти до командира? Військовим хочуть закріпити право обирати канал

У військовій системі все побудовано на підпорядкуванні.

Є командир.

Є прямий начальник.

Є службова вертикаль.

І в більшості ситуацій це не недолік, а сама основа керованості армії.

Але що відбувається, коли проблема знаходиться всередині цієї вертикалі?

Саме тут тема корупції стає особливо чутливою.

Військовослужбовець може побачити підозрілі закупівлі, вимагання грошей, маніпуляції з майном, пальним, виплатами або інше можливе порушення. А людина, дії якої викликають питання, може одночасно впливати на його службу.

І тоді виникає цілком людське питання:

«Якщо я повідомлю — що буде зі мною потім?»

Законопроєкт №15573 намагається дати на це більш чітку відповідь саме всередині військового законодавства.

Уряд пропонує прямо передбачити право військовослужбовців у разі виявлення можливих фактів корупційних або пов'язаних із корупцією правопорушень звертатися до уповноважених підрозділів або уповноважених осіб з питань запобігання та виявлення корупції.

Друга принципова зміна — закріпити за військовослужбовцями, які мають статус викривачів, право вільно обирати канал повідомлення.

Простою мовою: ідея полягає в тому, щоб повідомлення про корупцію не впиралося лише у звичайну логіку «спочатку доповідай по команді».

Особливо якщо питання виникли саме до командування.

Але тут є деталь, яку легко загубити за гучним заголовком.

Військові й зараз не перебувають у правовому вакуумі.

Закон України «Про запобігання корупції» вже визначає викривача як людину, яка повідомила про можливі факти корупції або пов'язані порушення, якщо інформація стала їй відома, зокрема, під час проходження служби і вона має переконання в її достовірності.

І права такого викривача виникають із моменту повідомлення.

Тобто №15573 не винаходить сам статус військового-викривача.

Він робить інше: намагається чіткіше зшити загальний антикорупційний закон із правилами військової дисципліни.

Навіщо?

Бо сьогодні загальний антикорупційний закон уже говорить: викривач сам визначає, який канал використовувати.

Є внутрішній канал — наприклад, антикорупційний уповноважений у системі органу.

Є регулярні канали — НАЗК, НАБУ, ДБР, Нацполіція, прокуратура.

Є зовнішні канали — серед них закон називає, зокрема, журналістів, медіа та громадські організації.

Ось чому фраза «військовому вперше дозволять повідомляти не командиру» була б перебільшенням.

Право обирати канал вже передбачено загальним законом.

Новизна №15573 — закріпити цю логіку безпосередньо у Дисциплінарному статуті Збройних Сил.

На наш погляд, саме це і є найважливішою частиною ініціативи.

Бо закон може скільки завгодно красиво говорити про захист викривача, але військовослужбовцю потрібна проста відповідь на практичне питання:

«Я повинен повідомити людині, на яку фактично і скаржуся, чи можу одразу звернутися іншим законним каналом?»

№15573 намагається прибрати простір для такої невизначеності.

А що з помстою після повідомлення?

Тут законодавство вже зараз містить досить серйозний набір гарантій.

Викривача не можна саме через повідомлення про корупцію звільнити або примусити до звільнення, притягнути до дисциплінарної відповідальності чи застосувати до нього інші негативні заходи.

Закон прямо наводить приклади: переведення, атестація, зміна умов роботи, відмова у призначенні на вищу посаду, зменшення заробітку та інші подібні дії. Заборонена навіть загроза таких заходів у зв'язку з повідомленням.

Для військового це означає важливу річ.

Якщо після повідомлення раптом починається ланцюжок дивних рішень — дисциплінарні стягнення, переведення, проблеми з просуванням або інший тиск — юридично важливим стає питання причинного зв'язку.

Чи було це законне службове рішення, яке не має відношення до повідомлення?

Чи негативні наслідки почалися саме тому, що військовослужбовець повідомив про можливу корупцію?

Закон захищає від другого.

Але статус викривача не перетворюється на «імунітет від дисципліни».

Якщо військовослужбовець після повідомлення реально вчинив окремий дисциплінарний проступок, саме по собі викриття корупції не означає, що командир більше взагалі не має права застосовувати законні заходи.

Заборонене покарання ЗА повідомлення.

Ця різниця критично важлива.

Є ще одне питання:

чи достатньо просто сказати «у нас у частині корупція», щоб автоматично отримати статус викривача?

Ні.

Повідомлення повинно містити фактичні дані про можливе порушення, які можна перевірити.

А сама інформація має бути пов'язана з діяльністю, роботою або проходженням служби людиною. Закон виходить із того, що викривач має переконання у достовірності інформації, яку повідомляє.

Тобто конфлікт із командиром сам по собі — ще не корупція.

Незгода з наказом — ще не корупція.

Чутка «хтось щось краде» без конкретики — слабка основа для перевірки.

Набагато сильніше повідомлення, у якому є конкретні події, дати, документи, суми, особи, операції або інші факти, які компетентний орган може перевірити.

Повідомлення може бути й анонімним.

НАЗК прямо вказує на можливість використання захищених, у тому числі анонімних, каналів. Працює і Єдиний портал повідомлень викривачів, який створений для конфіденційної роботи з такими зверненнями.

Але й тут є військове «але».

Право самостійно обирати канал не означає право бездумно оприлюднювати будь-яку службову інформацію.

Закон окремо застерігає: для інформації, що містить державну таємницю, діє спеціальний порядок повідомлення. Навіть для іншої інформації з обмеженим доступом зовнішнє розкриття має свої умови.

Тому формула:

«Я викривач, отже можу викласти секретні документи у Facebook»

— юридично небезпечна і неправильна.

Військова таємниця, розташування підрозділів, оперативна інформація, персональні дані та корупційне повідомлення — це різні правові режими.

Якщо ситуація справді серйозна, набагато безпечніше використовувати захищені та компетентні канали.

Що отримує викривач крім заборони помсти?

Чинний закон передбачає право на конфіденційність, можливість анонімного повідомлення, безоплатну правничу допомогу, інформацію про результати розгляду повідомлення.

Якщо через повідомлення виникає реальна загроза життю, здоров'ю, житлу чи майну викривача або його близьких, закон передбачає можливість застосування заходів державного захисту.

Більше того, гарантії поширюються і на близьких осіб викривача.

Тобто головна проблема сьогодні не в тому, що закон взагалі нічого не дає військовому.

На папері гарантій уже чимало.

Проблема — наскільки просто ними скористатися всередині дуже жорсткої військової системи підпорядкування.

Саме тому №15573 може бути важливим навіть без революційних нових санкцій чи компенсацій.

Він переносить принцип «викривач сам обирає канал» туди, де для військового правила поведінки визначає Дисциплінарний статут.

Проєкт зареєстрували 28 серпня 2026 року.

Його подав Кабінет Міністрів. Ініціатором у картці Верховної Ради зазначений прем'єр-міністр Сергій Корецький.

Головним визначено Комітет Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки. Серед інших документ опрацьовуватиме антикорупційний комітет.

Станом на 30 серпня законопроєкт направлено до комітету й він там опрацьовується. Кабмін також відносить його до проєктів, що готуються до розгляду в першому читанні.

Тобто це ще не закон.

Дисциплінарний статут поки не змінено.

Але навіть сама дискусія навколо №15573 підсвічує проблему, яку військові добре розуміють без юридичних термінів.

Повідомляти про корупцію легко, коли вона десь далеко.

Набагато складніше — коли наступного ранку ти знову маєш стати перед людьми, яких твоє повідомлення може стосуватися.

І саме тому реальна цінність закону визначатиметься не красивим словом «захист», а тим, чи зможе військовий безпечно винести інформацію за межі потенційно зацікавленої службової вертикалі.