Трамп вирішив, хто вестиме переговори від України: не Зеленський. Віткофф летить до Путіна

20 жовтня 2026 року Дональд Трамп зробив те, про що в Києві боялися навіть думати вголос. Він публічно, без дипломатичних еківоків, заявив: переговори про завершення війни від імені України має вести «хтось інший», а не Володимир Зеленський.

Фраза пролунала перед вильотом на мітинг у Канзас — у відповідь на критику Зеленського, який напередодні сказав, що США ризикують опинитися «не на тому боці історії». Трамп не назвав конкретного імені. Але сам факт: президент країни, яка досі залишається головним військовим донором України, вважає чинного українського лідера непридатним для ведення переговорів.

І це не просто слова.

Того самого дня спецпосланець Трампа Стів Віткофф вилетів до Осло. Там у нього запланована зустріч із Зеленським, прем'єром Норвегії Йонасом Гаром Стере, представниками Німеччини, Великої Британії, Франції, Польщі та НАТО. Але ключова деталь не в цьому. Після Осло Віткофф їде до Москви — на переговори з Володимиром Путіним.

Маршрут зрозумілий: спочатку вислухати позицію України та європейців, потім обговорити умови з Кремлем. І, судячи з усього, остаточне рішення ухвалюватимуть без Києва.

Трамп підтвердив, що готовий зустрітися з Путіним і Сі Цзіньпіном у тристоронньому форматі — можливо, на полях саміту АТЕС у Шеньчжені 18–19 листопада. України в цьому списку немає. Ідею такого саміту, за даними Wall Street Journal і Washington Post, Путін озвучив ще під час телефонної розмови з Трампом 9 жовтня. Пєсков обережно підтвердив: «конкретики поки немає», але тему обговорюють.

Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга відреагував передбачувано: обговорювати долю України без України неприпустимо, а зустріч лідерів РФ, Китаю та США «лише заохотить Путіна продовжувати війну». Це правильні слова. Але за ними — порожнеча.

Бо що може зробити Київ?

За останні дні Трамп призупинив санкції, запроваджені «законом Ліндсі Грема» (HR 5334), який він же підписав 18 вересня. Указ від 16 жовтня фактично скасував застосування мит і обмежень проти Росії. Зеленський публічно скаржиться на перебої з розвідданими — зокрема, США не попередили Україну про балістичний удар по Києву 18 жовтня (16 ракет). Обмін даними, за словами президента, відновився, але не в повному обсязі.

Трамп на це відповів, що Україна «не зробила для США нічого» натомість на американську допомогу. І додав, що Росія «нормально поводиться щодо України» і «не робить усього, на що здатна».

Це не просто риторика. Це зміна оптики: Вашингтон більше не вважає Росію агресором за замовчуванням. І не вважає Зеленського партнером, з яким варто домовлятися.

Показово, що Джаред Кушнер, спецпредставник Трампа, захворів на грип і не зможе особисто бути в Осло — братиме участь дистанційно. Дрібниця, але вона теж про рівень уваги.

У ніч на 20 жовтня Росія завдала чергового удару по Київщині — троє загиблих, шестеро поранених. Днем раніше — удар по Новій Водолазі, шість загиблих, серед них двоє дітей. Війна триває. Але головні переговори про її завершення, судячи з усього, відбуватимуться в іншому складі.

У Києва залишається один важіль — публічна дипломатія та апеляція до європейських союзників. Але Європа в цій історії теж не головний гравець. Німеччина, Британія, Франція, Польща — вони будуть в Осло. Але вирішальне слово, схоже, вже сказали Трамп, Путін і, можливо, Сі.

Формула «нічого про Україну без України» — це гарний принцип. Але в реальному світі, де один президент називає іншого «не тим, хто має вести переговори», а спецпосланець летить до Москви після короткої зупинки в Осло, цей принцип перетворюється на декорацію.

Питання не в тому, чи хочуть в Києві брати участь у переговорах. Питання в тому, чи залишили йому для цього місце.