Авторський матеріал

«Не та прописка»: як ТЦК відмовив дітям загиблого в 15 мільйонах, а потім суд — ТЦК

Четверо дітей загиблого військового не змогли подати заяви на одноразову допомогу в 15 мільйонів гривень через «не ту прописку» та «не ту форму». Суд визнав відмову протиправною — але чому взагалі довелося судитися за гроші, які держава винна родині за смерть годувальника?

Уявіть: ви втратили батька на війні. Держава, яка мобілізувала його, обіцяє виплатити вашій родині 15 мільйонів гривень одноразової допомоги. Ви йдете до ТЦК — і чуєте: «Вибачте, у вас прописка не та, і заява не за тією формою. Приходьте, коли виправите.»

Фірмова обкладинка MediaVisnyk. Матеріал ««Не та прописка»: як ТЦК відмовив дітям загиблого в 15 мільйонах, а потім суд — ТЦК»
Фірмова обкладинка MediaVisnyk.© MediaVisnyk
Відкрити зображення у повному розмірі

Звучить як абсурд? Це реальна історія чотирьох дітей загиблого військовослужбовця. Вони звернулися до територіального центру комплектування, щоб оформити належну їм за законом виплату. І отримали відмову. Формальну. Бюрократичну. Таку, яка змушує засумніватися: а чи взагалі держава збиралася платити?

Суд, до якого діти змушені були звернутися, визнав дії ТЦК незаконними. Рішення набрало розголосу на початку жовтня 2026 року — і одразу стало мемом серед військових родин. Бо ситуація, м’яко кажучи, типова.

Фірмова картка з ключовими фактами. Матеріал ««Не та прописка»: як ТЦК відмовив дітям загиблого в 15 мільйонах, а потім суд — ТЦК»
Фірмова картка з ключовими фактами.© MediaVisnyk
Відкрити зображення у повному розмірі

Давайте розберемо цю логіку. ТЦК — це орган, який без жодних сумнівів вручає повістки на вулиці, на блокпостах, у спортзалах і навіть на кладовищах. Там ніколи не виникає питань: «А чи правильно заповнена повістка?», «А чи та у вас прописка, щоб воювати?». Ні. Там принцип простіший: «Ти — наша людина, бо ти тут. Іди захищати.»

Але варто дітям загиблого прийти по гроші — і раптом з’являється дивовижна принциповість. Прописка стає критичним критерієм патріотизму. Форма заяви — головним документом, без якого держава не може розщедритися на 15 мільйонів.

Іронія в тому, що ці 15 мільйонів — не подарунок. Це компенсація за втрачене життя. Держава фактично винна ці гроші родині. Але поводиться не як боржник, а як благодійник, який ще й перевіряє, чи гідні ви його милості.

Фірмова картка з пунктами для перевірки. Матеріал ««Не та прописка»: як ТЦК відмовив дітям загиблого в 15 мільйонах, а потім суд — ТЦК»
Фірмова картка з пунктами для перевірки.© MediaVisnyk
Відкрити зображення у повному розмірі

Звісно, можна сказати: «Ну, суд же вирішив на користь дітей. Система працює.» Але давайте чесно: система працює тільки тоді, коли її примушують. Коли родина має ресурс найняти адвоката, дійти до суду, дочекатися рішення. А скільки таких родин, які просто махнули рукою? Скільки не дочекалися? Скільки не знали, що взагалі мають право на ці гроші?

ТЦК у цій історії — не злий геній, а гвинтик системи, яка сприймає родину загиблого як клопіт. Як перешкоду, яку треба «відфутболити». Бо простіше сказати «форма не та», ніж виплатити. Простіше послатися на прописку, ніж визнати, що ти винен.

І ось що цікаво: коли йдеться про мобілізацію — ТЦК знаходить потрібні форми за секунду. Коли йдеться про поховання — теж якось оформлюють. А коли йдеться про гроші для дітей — раптом «не та форма». Збіг? Ви самі знаєте відповідь.

Фірмова картка з коротким контекстом. Матеріал ««Не та прописка»: як ТЦК відмовив дітям загиблого в 15 мільйонах, а потім суд — ТЦК»
Фірмова картка з коротким контекстом.© MediaVisnyk
Відкрити зображення у повному розмірі

Ця справа — не виняток. Це дзеркало, в якому відбивається вся система поводження з військовими та їхніми родинами. Поки держава не перестане ставитися до виплат як до ласки, а до родин загиблих — як до прохачів, такі історії повторюватимуться.

Суд виніс рішення. ТЦК, сподіваюся, виплатить гроші. Але осад залишився. І питання: а скільки ще дітей загиблих героїв почують «не та прописка»?