«Дякую Путіну»: дизельна змова, в якій Україна виявилась зайвою

Отже, сьогодні вранці ми прокинулись у світі, де президент США публічно дякує Путіну. За що? За те, що погодився продавати дизель — після того, як Трамп зняв санкції. Тобто спочатку знімаєш обмеження, потім отримуєш «так» від того, кого обмежував, і кажеш «дякую». Логіка рівня «я впустив тебе в дім, ти не вкрав телевізор — я тобі вдячний».

Але це тільки квіточки. Далі — погроза припинити передачу розвідданих Україні. Чому? Бо Україна б’є по російських нафтопереробних заводах. І ці удари, бачте, «змушують» США знімати санкції, щоб світовий ринок дизелю не здригнувся. Тобто жертва винна в тому, що агресору заплатили. Класика: «Не бий по НПЗ, якщо хочеш отримувати розвіддані». Або, простіше: «Захищайся так, як ми тобі дозволимо, інакше ми допоможемо тому, хто тебе вбиває».

Давайте назвемо це дизельною змовою. Сюжет простий: великі гравці домовляються про гроші, а Україна — зайва. Її інтереси, її право на самооборону, її втома від двох з половиною років війни — все це дрібниці порівняно з тим, щоб ціна на пальне в Штатах не зросла перед виборами. І тепер нам кажуть: «Ви самі винні, що ми продали вас за дизель».

Найгірше в цьому всьому — не сама зрада. Зрада була передбачувана. Найгірше — це рефрен, який зараз лунає з американських медіа: мовляв, Зеленський своєю непоступливістю «змусив» Трампа піти на угоду з Путіним. Тобто якби Україна не захищалася, не била по логістиці агресора, а смиренно чекала — то санкції б не зняли? Ні, зняли б. Просто без подяки. І без нашого приниження.

Але ні, нам пропонують нову угоду: «Припиніть атаки на НПЗ — і ми продовжимо ділитися розвідданими». Інакше — «дякую Путіну» стане постійною практикою. Це називається торг. Тільки торгують не наші території — торгують наше право на життя. І роблять це публічно, під телекамери, з посмішкою.

Я не знаю, чи є в цьому сенс шукати логіку. Логіка проста: гроші, вибори, ресурси. Україна в цій системі — не суб’єкт, а об’єкт. І поки ми воюємо, вмираємо, втрачаємо міста — десь у Вашингтоні й Москві вирішують, скільки нам дозволено захищатися. А якщо ми захищаємося занадто ефективно — нас ставлять на місце.

«Дякую Путіну» — це тепер не просто фраза. Це мантра нового світового порядку, де слабкого не чують, а сильному дякують за те, що він сильний. І якщо ви українець, який досі вірив, що хтось прийде і врятує — прийміть: сьогодні врятували Путіна. Від санкцій. За наш рахунок.